- Presiding judge (HACC): Serdyukova I.O.
Справа № 991/7905/24
Провадження 1-кп/991/93/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2025 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі:
Головуючої судді ОСОБА_1,
секретар судового засідання ОСОБА_2,
за участі:
прокурора ОСОБА_3,
представника власника майна ОСОБА_4,
розглянувши клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна в об`єднаному кримінальному провадженні № 52022000000000260 від 14.09.2022 та № 52023000000000314 від 14.07.2023, за обвинуваченням:
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Покров (м. Орджонікідзе), Нікопольського р-ну, Дніпропетровської обл., зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, остання відома адреса в Україні: АДРЕСА_2,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 209 КК України,
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народилася у м. Кам`янка-Дніпровська, Василівського р-ну, Запорізької обл., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, проживає за адресою: АДРЕСА_4,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209 КК України,
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка народилася у м. Енергодар, Василівського р-ну, Запорізької обл., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5, проживає за адресою: АДРЕСА_6,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України,
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, який народився у м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_7,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 209 КК України,
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, який народився у с. Чорнянка, Каховського р-ну, Херсонської обл., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8, проживає за адресою: АДРЕСА_9
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
1.Суть клопотання та позиції учасників кримінального провадження
06.10.2025 до Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) надійшло клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 14.01.2025 у справі № 991/168/25, у частині заборони відчуження та розпорядження 1/2 частки майна, що належить ОСОБА_5, а саме: грошових коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352); грошових коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих в
АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).
Своє клопотання адвокат ОСОБА_4 мотивує тим, що арешт на майно було накладено необґрунтовано, а розгляд слідчим суддею ВАКС відповідного клопотання прокурора у закритому судовому засіданні позбавив власницю майна можливості надати суду відомості, які могли б стати підставою для відмови у задоволенні цього клопотання. Так, адвокат вказує, що на момент постановлення слідчим суддею ВАКС ухвали від 14.01.2025 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був розірваний. До того ж, під час інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 злочинних дій, а також у ході досудового розслідування кримінального провадження ОСОБА_5 не проживала з ним подружнім життям. Відповідно до заочного рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська (нині - Соборний районним суд м. Дніпра) від 23.12.2024 у справі
№ 201/13429/24 шлюб, зареєстрований 27.11.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (актовий запис №1148), було розірвано. Це судове рішення не було оскаржено та набрало законної сили. При цьому позовна заява ОСОБА_5 про розірвання шлюбу надійшла до суду ще 28.10.2024. Отже, наведене в ухвалі слідчого судді твердження про те, що «на даний час шлюб не розірвано», не відповідало дійсності.
Також у своєму клопотанні адвокат ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 протягом понад двох років не ведуть спільного господарства та не проживають однією сім`єю, що, своєю чергою, було перевір ено Соборним районним судом м. Дніпра. Враховуючи наведене, грошові кошти, які на момент розгляду питання про арешт майна знаходились на особистих рахунка ОСОБА_5, є її особистою власністю, а тому презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя у цьому випадку не підлягає застосуванню.
Окрім того, відсутні відомості, які б вказували, що грошові кошти на рахунках ОСОБА_5 мають будь-який зв`язок з обставинами вчинення кримінального правопорушення. Водночас зазначені банківські рахунки використовувались нею для здійснення законної підприємницької діяльності, а грошові кошти - для забезпечення потреб її дитини, ОСОБА_11 . Накладення арешту також призвело до об`єктивних труднощів у користуванні ОСОБА_5 банківськими послугами.
Відтак, на переконання адвоката ОСОБА_4, обмеження прав ОСОБА_5 не є співрозмірним завданням кримінального провадження, а тому арешт з грошових коштів, розміщених на її банківських рахунках, слід скасувати.
Адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні своє клопотання підтримала, просила його задовольнити, а також надала письмові доповнення до нього. Додатково повідомила суду, що кошти, на які накладено арешт, є доходом від підприємницької діяльності ОСОБА_5 за період з 2022 по 2024 роки та не мають жодного стосунку до ОСОБА_6 . Крім того, унаслідок накладення арешту заблоковано банківські рахунки ОСОБА_5, що унеможливлює ведення нею підприємницької діяльності та користування банківськими рахунками в АТ «Універсал банк» та АТ КБ «Приватбанк», зокрема, вона позбавлена можливості здійснювати безготівкову оплату за навчання своєї неповнолітньої доньки. Відкрити ж нові рахунки в цих самих банках ОСОБА_5 не може, оскільки представники банків попередили її про ризик накладення арештів на нові рахунки у межах ухвали слідчого судді про арешт майна.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала. Повідомила суду, що ОСОБА_5 та її інший представник раніше вже зверталися з клопотанням про скасування цього арешту майна з тих самих підстав, і в задоволенні цього клопотання слідчим суддею було відмовлено. Також зазначила, що рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_12 на момент постановлення ухвали слідчим суддею не набрало законної сили, а тому арешт накладено обґрунтовано. На переконання прокурора, твердження про відсутність стосунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 після його виїзду за межі України не відповідають дійсності, оскільки в листопаді 2022 року ОСОБА_6 продав автомобіль особі, яка згодом видала довіреність на користування цим автомобілем на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, в грудні 2022 року мати ОСОБА_5 придбала інший автомобіль і також надала довіреність на право користування ним подружжю ОСОБА_12 . Таким чином, принаймні станом на кінець 2022 року подружжя ОСОБА_12 підтримувало взаємні відносини.
2.Оцінка та мотиви суду
Дослідивши клопотання про скасування арешту, додані до нього матеріали та заслухавши позиції учасників, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК України), може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК України).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про скасування арешту майна суд повинен перевірити наступні обставини:
по-перше, чи звернувся із клопотанням про скасування арешту майна належний суб`єкт;
по-друге, чи наявні підстави, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість скасування арешту майна - відсутність подальшої потреби в арешті або накладення арешту необґрунтовано.
З огляду на те, що до клопотання адвоката ОСОБА_4 додано документи, що підтверджують її повноваження як представника власника майна, суд висновує, що із клопотанням про скасування арешту майна звернувся належний суб`єкт.
Оскільки у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, адвокат
ОСОБА_4 посилається саме на його необґрунтованість, то з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише вказаної підстави для скасування арешту.
Зі змісту ухвали слідчого судді ВАКС від 14.01.2025 у справі № 991/168/25 вбачається, що арешт на відповідне майно було накладено згідно п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки
ОСОБА_6 в межах кримінального провадження № 52023000000000314 від 14.07.2023 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої у разі доведеності його вини передбачає, зокрема, додаткове покарання у виді конфіскації майна.
При цьому, було накладено арешт також на 1/2 майна, яке належить
ОСОБА_5, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5, шляхом заборони відчуження та розпорядження, а саме: грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352); грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).
Однак адвокат ОСОБА_4 заперечувала, що на момент постановлення зазначеної ухвали слідчим суддею ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в шлюбі, а тому майно ОСОБА_5, на яке накладено арешт, є насправді її особистою приватною власністю.
Суд не може погодитися з цим твердженням з огляду на таке.
Так, згідно ст. 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути, зокрема, фізичні особи. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 61 СК України).
Частиною 2 ст. 104 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Стаття 68 СК України визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
Відповідно до вимог ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу, а у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлює, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Водночас заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ч. 1, 2 ст. 284 ЦПК України).
Отже, враховуючи, що заочне рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 23.12.2024 про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набрало законної сили лише 23.01.2024, то на момент постановлення слідчим суддею ВАКС ухвали про арешт майна (14.01.2025) цей шлюб ще не був припинений. Відповідно, висновок слідчого судді про те, що майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, є обґрунтованим.
Так, майно, набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі в період з 27.11.2014 по 23.01.2025, після його розірвання не втратило статусу об`єкта їх спільної сумісної власності відповідно до вимог ст. 68 СК України, оскільки зазначеним заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська питання поділу цього майна не вирішувалось. При цьому, адвокатом не надано жодних інших доказів, які б свідчили про припинення режиму спільної сумісної власності щодо грошових коштів ОСОБА_5 або підтверджували, що ці кошти є її особистою приватною власністю.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 (справа № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20), у сімейному законодавстві діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Згідно ч. 6 ст. 57 ЦК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Таким чином, суд у межах кримінального провадження не наділений повноваженнями вирішувати питання поділу майна подружжя, визначити частки кожного з колишнього подружжя у спільному майні, а також визнавати за будь-ким із них те чи інше майно особистою приватною власністю.
Одночасно з цим, суд відхиляє доводи адвоката стосовно того, що обставини, відповідно до яких ОСОБА_5 та ОСОБА_6 протягом понад двох років не ведуть спільного господарства та не проживають однією сім`єю, були перевірені Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська при ухваленні заочного рішення від 23.12.2024. Як убачається з цього рішення, ці обставини описані в рамках короткого викладу обґрунтування позивних вимог ОСОБА_5 і жодним чином не встановлювалися судом у контексті визнання за нею особистого права власності на будь-яке майно.
Стосовно доводів адвоката про те, що накладення арешту на майно унеможливлює здійснення ОСОБА_5 підприємницької діяльності та користування банківськими послугами, суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження цього не надано. Так, із дослідженого судом листа АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-251014/47572 від 15.10.2025 убачається, що він стосується підстав накладення арешту на грошові кошти. Водночас відомостей про неможливість здійснення ОСОБА_5 розрахункових чи інших банківських операцій цей лист не містить.
Суд також ураховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка регулює втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, в п. 195 рішення у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ від 05.03.2019 (заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що, для того, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: 1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна; 2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства; 3) має забезпечувати справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами. Крім того, в п. 203 цього рішення, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
За таких обставин адвокатом ОСОБА_4 не було доведено, що арешт на майно було накладено необґрунтовано. На переконання суду, таке обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи . При цьому арешт на майно накладений у найменш обтяжливий спосіб на 1/2 частину майна без обмеження права користування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування арешту, накладеного на майно ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді ВАКС від 14.01.2025 у справі № 991/168/25.
Керуючись статтями 174, 369, 372, 376 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.01.2025 у справі № 991/168/25, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Головуюча суддя: ОСОБА_1