Document No. 131671223

Справа № 991/9292/25

Провадження 1-кс/991/9373/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду (ВАКС) ОСОБА_1 (далі-слідчий суддя чи суд),

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2,

детектива ОСОБА_3,

власника майна (підозрюваного) ОСОБА_4 і адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) ОСОБА_3

про арешт майна

у кримінальному провадженні №22024000000001148 від 12.12.2024

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий опис судового провадження.

11.09.2025 до ВАКС надійшло клопотання про арешт майна від 09.09.2025 детектива НАБУ ОСОБА_3 (далі-детектив), для розгляду якого відповідно до статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) і протоколу передачі передачу судової справи раніше визначеному складу суду визначено слідчого суддю ОСОБА_1 .

23.09.2025 адвокат ОСОБА_5 подав заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_1, для розгляду якої визначено суддю ОСОБА_6 у справі №991/9292/25 (провадження 1-кс/991/9869/25).

20.10.2025 ухвалою судді ВАКС ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні заяви захисника ОСОБА_5 про відвід слідчого судді ОСОБА_1 від участі у розгляді справи №991/9292/25.

12.09.2025 розпочато судовий розгляд з перервами до 23.09.2025, 24.10.2025, 04.11.2025.

2. Короткий виклад клопотання і позицій учасників судового провадження.

2.1. Детектив у клопотанні просив: «1. Клопотання задовольнити. 2. Накласти арешт на наступне майно, належне на праві власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, із забороною власнику розпоряджатися вказаним майном будь-яким чином, у тому числі здійснювати його відчуження у будь-який спосіб та вчиняти з ним будь-які правочини: 2.1. квартира загальною площею 51,14 кв. м (житлова площа 30,5 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3036680423060); 2.2. квартира загальною площею 79,9 кв. м (житлова площа 39,9 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 19646102280000) в частині 2/3 спільної часткової власності зареєстрованих за ОСОБА_4 ; 2.3. легковий автомобіль марки та моделі «TOYOTA», чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, номер кузова: НОМЕР_3 . 3. Розгляд клопотання здійснювати в закритому судовому розсліду ванні без виклику власника майна та його представників»,

що обґрунтовувалось зокрема таким: «Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2024 під №22024000000001148 за правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 384, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення.

Досудовим розслідуванням встановлено, що на початку 2015 року (точної дати та місця досудовим розслідування не встановлено) у ОСОБА_7 та інших невстановлених на даний час службових осіб - організаторів протиправної діяльності виник злочинний умисел, направлений на протиправне заволодіння українською частиною нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» з подальшою легалізацією коштів, одержаних внаслідок протиправного заволодіння цим нафтопродуктопроводом.

Так, маючи тісні зв`язки з російськими політичними та бізнес-елітами, у тому числі володільцями нафтопродуктопроводу, зважаючи на розв`язання Росією збройної агресії проти України у 2014 році, що призвело до погіршення відносин між країнами та ускладнення здійснення господарської діяльності, ОСОБА_7 разом з іншими невстановленими на даний час особами, розробили злочинний план, який полягав у привласненні української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», що вже належав державі Україна в особі Фонду державного майна України на підставі рішення суду.

Розроблений у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, а також при невстановлених обставинах, але не пізніше початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, ОСОБА_7 та іншими невстановленими особами, у тому числі особою, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник», злочинний план складався з наступних етапів:

1. проведення переговорів та досягнення домовленостей з громадянами Російської Федерації ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими на цей час невстановленими досудовим розслідуванням особами з числа громадян Російської Федерації щодо придбання нафтопродуктопроводу організаторами злочинної схеми;

2. після досягнення домовленостей з власниками нафтопродуктопроводу отримати вплив та контроль за діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс», у тому числі шляхом призначення підконтрольних осіб на керівні посади і виконання службовими особами ДП «ПрикарпатЗахідтранс» вказівок ОСОБА_7 та його співучасників, направлених на заволодіння нафтопродуктопроводом, шляхом перегляду та скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312, з подальшим формальним продажем цього нафтопродуктопроводу іноземній компанії, задля приховання злочину і надання йому вигляду господарських відносин;

3. після отримання впливу та контролю за діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс» організувати підготовку та подачу представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс», які не були обізнані про злочинний умисел учасників протиправного механізму, до Господарського суду Рівненської області заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312;

4. вжити необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі № 14/312, яке набрало законної сили, а також вжиття аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

5. домовитись з представниками іноземної компанії, які не були обізнані зі злочинними намірами ОСОБА_7 та інших організаторів злочину, для подальшого оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компанії, з одночасним влаштуванням на керівні посади ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_7 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, і надання таким чином вигляду законного правочину вчиненому злочину задля унеможливлення повернення нафтопродуктопроводу до державної власності;

6. досягнути домовленостей з представниками іноземної компанії, які мали профінансувати інсценовану купівлю нафтопродуктопроводу шляхом надання кредиту описаній вище іноземній компанії під заставу власних акцій;

7. організувати та забезпечити підписання договору купівлі-продажу іменних бездокументарних акцій між іноземною компанією та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» щодо придбання АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» (яке, у свою чергу, є засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс»);

8. організувати та забезпечити підписання кредитного договору між покупцем іменних бездокументарних акцій АТ «International Trading Partners AG» та кредитором іноземною компанією;

9. після призначення на керівні посади у ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_7 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, делегувати їм організацію підготовки та подачі представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи з одночасним пошуком і досягненням домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції;

10. здійснювати контроль та постійну комунікацію з представниками експертної установи під час складення висновку експерта;

11. забезпечити надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду;

12. забезпечити ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

13. організувати легалізацію коштів, отриманих від функціонування нафтопродуктопроводу, пошук та залучення осіб, які б відповідали за обготівкування та передачу організаторам протиправної діяльності грошових коштів.

Після узгодження вказаного злочинного плану між ОСОБА_7 та невстановленою досудовим розслідуванням особою, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник» відбулось розподілення ролей та організації виконання етапів злочинного плану.

Так, на невстановлену досудовим розслідуванням особу, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник», серед іншого покладалась реалізація таких етапів злочинного плану:

- вжити необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі № 14/312, яке набрало законної сили, а також вжиття аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

- забезпечити ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

ОСОБА_7 та інша невстановлена службова особа із числа вищого політичного керівництва держави з метою заволодіння чужим майном - українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» на початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, через третіх осіб, забезпечили пошук, залучення та участь ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень у складі організованої групи, на що останні погодилися.

Крім того, згідно ролей в організованій злочинній групі та розподілу виконання етапів злочинного плану, невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник», з метою заволодіння чужим майном - українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» на початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, залучив громадянина ОСОБА_4, який із 15.04.2014 року займав посаду голови Вищого господарського суду України, для забезпечення реалізації окремих етапів злочинного плану, на що останній погодився, при цьому не будучи знайомим із іншими учасниками організованої групи та був обізнаним про діяльність організованої групи, діючи виключно на виконання частини злочинного плану, яка була доручена йому організаторами протиправної діяльності, а саме:

- вжити необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі № 14/312, яке набрало законної сили, а також вжиття аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

- забезпечити ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Таким чином, ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник» на початку 2015 року, точна дата та місце у ході досудового розслідування не встановлені, створили та очолили організовану групу, до складу якої увійшли: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, а також інші невстановлені особи. Крім того, для реалізації окремих етапів злочинного плану вказані особи залучили ОСОБА_4, який не був обізнаним про діяльність організованої групи та не був знайомим іншими учасниками організованої злочинної групи.

Вказана організована група діяла на постійній основі у період з початку 2015 року по березень 2019 року, точні дати у ході досудового розслідування не встановлені, згідно з розробленим та погодженим усіма учасниками планом, з розподілом їх функцій, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату.

Так, з метою реалізації вищевказаного злочинного плану та умислу, направленого на заволодіння українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вибуття його з державної власності та повернення його у власність ДП «Прикарпатзахідтранс», на виконання розробленого злочинного плану ОСОБА_7 за невстановлених слідством обставин та у невстановлений час (але не пізніше 18.03.2015) відвідав РФ, де провів зустрічі з ОСОБА_9 (голова правління та президент «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт») та низкою невстановлених слідством осіб, а також досяг домовленостей щодо можливості придбання вищевказаного нафтопродуктопроводу підконтрольними особами ОСОБА_7 та інших невстановлених організаторів злочинної діяльності, а саме ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Зважаючи на розв`язання РФ збройної агресії проти України у 2014 році, що призвело до погіршення відносин між країнами та ускладнення ведення господарської діяльності, діючі на той момент власники нафтопродуктопроводу - представники «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» погодились на пропозицію ОСОБА_7 щодо продажу нафтопродуктопроводу.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 реалізував перший та другий пункти розробленого злочинного плану.

У подальшому на виконання третього пункту розробленого злочинного плану, 30.03.2015 тодішній директор підприємства ДП «Прикарпатзахідтранс» ОСОБА_14, який не був обізнаним зі злочинними намірами ОСОБА_7, але виконуючи вказівки невстановлених на даний час слідством осіб, підписав та подав до Господарського суду Рівненської області заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування підстав перегляду рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами директор ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_14 надав в якості доказу акт АТ «Чорномортранснафта» про списання основних засобів від 05.04.2002 (далі - Акт), згідно з яким НПП «Грозний - Армавір - Трудова» виведено з експлуатації ще у 1992 році, а сам нафтопродуктопровід розкрадено. Про існування вказаного Акту ДП «ПрикарпатЗахідтранс» нібито дізналося лише 10.03.2015 від ВАТ «АК «Транснафтопродукт» (РФ).

На виконання четвертого етапу злочинного плану ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час (однак не пізніше 18.03.2015) та невстановленому місці заручився підтримкою та допомогою іншого організатора злочинної діяльності, якого у своїх телефонних розмовах називав «Главный», «Начальник».

У подальшому, інший, невстановлений на даний час організатор протиправної діяльності, якого у своїх розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник», самостійно, а також через третіх осіб, залучив для реалізації окремих етапів злочинного плану у якості пособника ОСОБА_4, який на той час займав посаду голови Вищого господарського суду України.

Таким чином, спільними умисними діями невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «Главный», «Начальник», діючи на виконання розробленого раніше з ОСОБА_7 злочинного плану, залучивши ОСОБА_4, забезпечили прийняття необхідного для реалізації злочинного плану рішення Господарського суду Рівненської області.

У подальшому ОСОБА_4, не будучи обізнаним про діяльність організованої групи, однак діючи на виконання окремих етапів злочинного плану, доручених йому організаторами злочинної схеми, до подачі заяви про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області за нововиявленими обставинами, у період часу з 17.03.2015 до 31.03.2015, перебуваючи у м. Житомир, достовірно знаючи про відсутність правових підстав для перегляду рішення в справі № 14/312 за нововиявленими обставинами, зловживаючи службовим становищем, використовуючи власний авторитет та посаду голови Вищого господарського суду України, при особистій зустрічі здійснив протиправний адміністративний вплив на голову вказаного суду ОСОБА_15 (який не був обізнаний із злочинними намірами організованої групи), та повідомив останньому про заплановану подачу заяви, наголосивши на необхідності її задоволення судом та подальшого перегляду справи №14/312, окремо зазначивши, що діє на виконання вказівок вищого політичного керівництва держави.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_4, залучивши голову Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_16 (який не був обізнаний із злочинними намірами організованої групи), у період часу з 17.03.2015 до 31.03.2015, доручив останньому здійснювати контроль за правильністю виконання ОСОБА_15 поставленого завдання та забезпечити необхідне рішення апеляційного суду, шляхом здійснення протиправного адміністративного впливу, забезпеченого займаною ОСОБА_16 посадою заступника голови Рівненського господарського апеляційного суду, а також можливістю адміністративного впливу на процес проходження кваліфікаційного оцінювання суддями.

Заява про перегляд рішення господарського суду Рівненської області прийнята 31.03.2015 до провадження суддею господарського суду Рівненської області ОСОБА_17 у справі №14/312, яку призначено до розгляду.

Діючи на виконання протиправних вказівок ОСОБА_4 . ОСОБА_15 після надходження заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, після 31.03.2015, перебуваючи у м. Рівне, під час телефонної розмови, повідомив ОСОБА_4 про розподіл указаної заяви на суддю ОСОБА_17 із якою ОСОБА_4 підтримував особисті дружні відносини.

У свою чергу, ОСОБА_17, не маючи достатніх правових підстав, діючи на виконання протиправних вказівок ОСОБА_4, 21.04.2015 задовольнила заяву ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та скасувала рішення у справі №14/312, про що ОСОБА_15 повідомив ОСОБА_4 під час телефонної розмови.

У подальшому, 06.05.2015 ОСОБА_17 призначено експертизу, питання для якої були погоджені ОСОБА_4 у ході телефонної розмови із ОСОБА_15 та зупинила провадження у справі.

У той же час, 24.06.2015 ОСОБА_16, шляхом протиправного адміністративного впливу на суддів Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, організовано винесення рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги прокурора на рішення ОСОБА_17 від 06.05.2015.

Таким чином, невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «Главный», «Начальник», а також ОСОБА_7, залучивши до протиправної діяльності у якості пособника ОСОБА_4, за його допомогою реалізували четвертий етап злочинного плану, а саме: вжили необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі №14/312, яке набрало законної сили, а також вжили аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Як наслідок, умисні дії невстановленого досудовим розслідуванням організатора протиправної діяльності, якого називають «Главный», «Начальник», а також ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_16, а також інших, невстановлених на даний час учасників організованої злочинної групи призвели до того, що нафтопродуктопровід продовжив протиправно перебувати у володінні АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» акціонерної компанії «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» (Російська Федерація).

У подальшому, діючи на виконання раніше розробленого злочинного плану, а саме п`ятого його етапу, який полягав у пошуку та досягненні домовленостей з представниками іноземних компаній, які не були обізнані з злочинними намірами ОСОБА_7 та інших учасників організованої групи, з метою оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компаній, ОСОБА_7 за посередництва свого бізнес-партнера та друга ОСОБА_21 (громадянина РФ) у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці познайомився з громадянином Німеччини ОСОБА_22 .

Проте, з метою недопущення розголошення злочинних намірів ОСОБА_7 приховав від ОСОБА_23 - власника та засновника швейцарської компанії «International Trading Partners AG» злочинні наміри та плани, і запропонував йому виступити в ролі покупця нафтопродуктопроводу та у подальшому номінального власника.

При цьому ОСОБА_7, посилаючись на свої зв`язки із політичними та бізнес елітами РФ, запевнив ОСОБА_24 в узгодженні всіх питань та вирішення з будь-якими посадовими особами в Російській Федерації поточних проблем у разі їх виникнення, на що останній погодився.

У подальшому ОСОБА_7, діючи спільно з іншими невстановленими особами, підтримуючи дружні відносини з ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими посадовими особами РФ, створили умови для продажу російською стороною української частини нафтопродуктопроводу.

На виконання наступного етапу злочинного плану ОСОБА_7 та інші учасники організованої групи залучили компанію, зареєстровану на території Британських Віргінських Островів «Tantlum Investments Limited».

З метою забезпечення оплати за придбання нафтопродуктопроводу, враховуючи той факт, що швейцарська компанія «International Trading Partners AG» після згоди ОСОБА_25 фактично була підконтрольна та ввірена організаторам злочинної схеми, ОСОБА_7 та інші невстановлені на даний час організатори злочинної схеми домовились про укладення договору з кредитування під заставу 75% акцій компанії «International Trading Partners AG». Указані кошти повинні були забезпечити сплату російській стороні за придбання нафтопродуктопроводу.

Після виконання вказаного етапу злочинного плану ОСОБА_7 організував та забезпечив укладення угоди купівлі - продажу іменних бездокументарних акцій № 311/2015 (договір укладений 19 серпня 2015 року в м. Москва, Російська Федерація) між «International Trading Partners AG» в особі ОСОБА_25 та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт», в особі Генерального директора ОСОБА_26, відповідно до якої «International Trading Partners AG» придбало 100% акцій АТ «Юго - Запад транснефтепродукт», яке у свою чергу являється засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс».

У свою чергу, розуміючи протиправний характер дій, для забезпечення проведення розрахунків з Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» переказ грошових коштів від 16.02.2016 був оформлений організаторами злочинної діяльності у вигляді кредитної угоди під заставу 75% акцій компанії «International Trading Partners AG» від «Tantlum Investments Limited».

Зазначене свідчить про усвідомлення учасниками організованої групи протиправності своїх дій та маскування її реалізації з використанням суб`єктів господарської діяльності - нерезидентів, які зареєстровані та провадять свою діяльність у офшорній зоні. Крім того, вказане свідчить про усвідомлення організаторами злочинної діяльності своїх протиправних дій, оскільки це надавало їм змогу фактично приховати безпосереднього власника нафтопродуктопроводу.

Такими чином, указаними умисними діями ОСОБА_7 з використанням третіх осіб, які не були обізнані зі злочинним умислом, забезпечив виконання розробленого ним та іншим організатором злочинного плану, а саме його п`ятого, шостого, сьомого та восьмого етапів, тобто: пошук та досягнення домовленостей з представниками іноземної компанії, які були не обізнані зі злочинними намірами ОСОБА_7 та інших організаторів злочину, з метою оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компанії, з одночасним влаштуванням на керівні посади ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_7 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, і надання таким чином вигляду законного правочину вчиненому злочину задля унеможливлення повернення нафтопродуктопроводу до державної власності; пошук та досягнення домовленостей з представниками іноземної компанії, які мали профінансувати інсценовану купівлю нафтопродуктопроводу шляхом надання кредиту описаній вище іноземній компанії під заставу власних акцій; організація та забезпечення підписання договору купівлі-продажу іменних бездокументарних акцій між іноземною компанією та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» щодо придбання АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» (яке у свою чергу є засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс»); організація та забезпечення підписання кредитного договору між покупцем іменних бездокументарних акцій АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» та кредитором іноземною компанією.

Після оформлення вказаних документів ОСОБА_7 та інші невстановлені на даний час особи - організатори злочинної діяльності фактично набули право управління та контролю українською частиною нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок».

У 2016 році за ініціативою невстановлених на даний час осіб призначено на керівні посади у ДП «ПрикарпатЗахідтранс», а саме: ОСОБА_10 - заступником директора з правових питань, ОСОБА_11 - головою наглядової ради.

Таким чином, указані особи набули організаційно-розпорядчих функцій. Вказані дії, крім іншого, мали на меті закріплення повного контролю над діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс», у тому числі забезпечення прийняття необхідних організаційних та розпорядчих рішень та фактично нівелювання ролі на товаристві його фактичного власника ОСОБА_23 .

У подальшому за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та у невстановлений час ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник» надали, у тому числі через третіх, невстановлених слідством осіб, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вказівки щодо подальшого виконання злочинного плану, розробленого та узгодженого з іншими учасниками організованої групи.

Так, на ОСОБА_10 покладались обов`язки з реалізації наступних етапів злочинного плану: - підготовка та подача представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи; - пошук та досягнення домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції; - здійснення контролю та постійної комунікації з представниками експертної установи під час складення висновку експерта;- забезпечення надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду.

На ОСОБА_11 покладались обов`язки з реалізації наступних етапів злочинного плану, а саме: організація легалізації коштів, отриманих від функціонування нафтопродуктопроводу, пошук та залучення осіб, які б відповідали за обготівку та передачу організаторам протиправної діяльності грошових коштів.

У подальшому, на виконання розробленого організаторами протиправної діяльності злочинного плану, у невстановленому місці та у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше лютого 2016 року, ОСОБА_10, виконуючи свої функції у складі організованої групи, забезпечив підготовку та подачу начальником юридичного відділу ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_27, яка не була обізнана зі злочинними планами та намірами, до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення експертизи від 02.02.2016 (реєстраційний номер ПЗТ-108/141) у справі № 14/312.

У подальшому, під час судового розгляду ОСОБА_4, який діяв на виконання доручених йому організаторами елементів злочинного плану, забезпечено винесення ухвали Господарського суду Рівненської області від 18.02.2016, якою задоволено вказане клопотання ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та призначено інженерно-технічну судово-будівельну експертизу, проведення якої доручено ДП «Український державний науково - дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» (код ЄДР 04687867, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (нині - м. Кам`янське), вул. Горобця, буд. 2 (далі - ДП «УкрДІАП»), що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (раніше - Міністерства промислової політики України). На вирішення експертизи, з-поміж інших, поставлені також питання: «Чи є нафтопродуктопровід новоствореним чи є частиною побудованого за часів існування СРСР?» (питання № 8) та «Чи є нафтопродуктопровід магістральним?» (питання № 11).

Вказана ухвала суду разом із матеріалами судової справи №14/312 направлена для виконання на адресу ДП «УкрДІАП» листом від 25.02.2016 № 14/312/256/16.

Проведення експертизи доручено співробітниці ДП «УкрДІАП» ОСОБА_28, яка була ознайомлена з правами та обов`язками експерта та, усвідомлюючи відповідальність за складення та надання до суду висновку експерта, не відмовилася від проведення призначеної господарським судом експертизи.

При цьому ОСОБА_10, будучи залученим до реалізації злочинного плану, діючи у складі організованої групи, на виконання одного з етапів злочинного плану, а саме складення експертом завідомо неправдивого висновку, задля надання законного вигляду привласненню української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» усвідомлював протиправність власних дій та організованої групи в цілому.

Так, на виконання розробленого ОСОБА_7 та іншими невстановленими на даний час організаторами протиправної діяльності злочинного плану та реалізації одного з його етапів в результаті підбурювань ОСОБА_10, ОСОБА_28 як головою експертної комісії, в період січня - березня 2017 року за результатами вивчення отриманих копій документі ДП «Прикарпатзахідтранс» та отриманих систематизованих даних дослідження від інших експертів складено проект висновку інженерно-технічної судово-будівельної експертизи із висновками, необхідними учасникам злочинної діяльності.

У подальшому, в період часу з березня по квітень 2017 року (точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_10 виконуючи свої функції у складі організованої групи, діючи на виконання розробленого ОСОБА_7 та іншими невстановленими на даний час організаторами злочинного плану, перебуваючи у невстановленому органом досудового розслідування місці, шляхом умовляння підбурив ОСОБА_28 до складання висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312, у якому висновки на питання № 8 та № 11 сформульовані у відповідності до розробленого злочинного плану, з метою подальшого скерування до Господарського суду Рівненської області.

У результаті підбурювань ОСОБА_10 ОСОБА_28, будучи повідомленою про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, що підтверджується її особистим підписом, достовірно знаючи, що складений нею висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312 містить неправдиві відомості, особисто підписала його як голова експертної комісії, а отже як особа, що надає послуги експерта.

Продовжуючи виконання розробленого ОСОБА_7 та іншими, невстановленими особами злочинного плану, ОСОБА_10, розуміючи, що у результаті його підбурення ОСОБА_28 вже складено завідомо неправдивий висновок експерта, шляхом подальших умовлянь спонукав ОСОБА_28 надати цей висновок до Господарського суду Рівненської області.

Як наслідок, листом ДП «УкрДІАП» від 28.04.2017 № 2804-1 вказаний висновок скеровано до Господарського суду Рівненської області.

При цьому, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні складено висновок експертів від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43 за змістом якого, зокрема нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» у частині, що проходить територією України, враховуючи: його розташування на території України, технічні характеристики і призначення; положення статті 1 Закону України «Про нафту і газ», відповідно до якої транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами через територію України між прикордонними пунктами приймання-здавання з території інших держав для споживачів за межами України відбувається виключно магістральними трубопроводами, відповідно до класифікації трубопровідного транспорту в системі трубопровідного транспорту України, наведеної у статті 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та пункті 1.3 Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з ремонту та експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту нафтогазового комплексу України та контроль за їх дотриманням, відноситься до магістрального трубопровідного транспорту.

Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які полягали у залученні до реалізації розробленого з невстановленими на даний час особами злочинного плану, внаслідок залучення ОСОБА_10 до злочинної діяльності, забезпечив виконання наступних етапів: підготовка та подача представниками ДП «Прикарпатзахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи; пошук та досягнення домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції; здійснення контролю та постійної комунікації з представниками експертної установи під час складення висновку експерта; забезпечення надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду.

Надалі, ОСОБА_4, діючи умисно, на виконання дванадцятого етапу злочинного плану, у період часу із 18.02.2016 до 30.05.2018, більш точний час досудовим слідством не встановлено, у невстановлений слідством спосіб, використовуючи службове становище голови Вищого господарського суду України, користуючись власним авторитетом у судовій гілці влади та посилаючись на необхідність виконання вказівок вищого політичного керівництва держави, керуючись мотивом кар`єризму, здійснив протиправний адміністративний вплив на керівництво Господарського суду Рівненської області в особі голови Господарського суду Рівненської області ОСОБА_15, та суддю Господарського суду Рівненської області ОСОБА_29, а також, через використання протиправного адміністративного впливу ОСОБА_16, здійснив вплив на суддів Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ОСОБА_32, а також суддів Касаційного господарського суду Верховного суду ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 та забезпечив відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара - Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км, за державою в особі Фонду державного майна України, витребування їх з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передачі їх Фонду державного майна України.

Так, 02.02.2016 відбулась заміна судді ОСОБА_17 на суддю ОСОБА_29, якій ОСОБА_15 повідомив про необхідність виконання протиправних вказівок ОСОБА_4 та погодження усіх етапів та рішень при розгляді справи № 14/312.

У зв`язку з тим, що 15.01.2016 до Господарського суду Рівненської області повернулись матеріали з Волинського відділення ЛНДІСЕ із зазначенням неможливості проведення експертизи, ОСОБА_15 повідомив про даний факт ОСОБА_4 та отримав від останнього вказівку призначити повторну експертизу до ДП «УкрДІАП», достовірно розуміючи, що інші учасники організованої групи забезпечать підготовку експертами необхідного висновку.

18.02.2016 ОСОБА_29, на виконання вказаних вище вказівок, незважаючи, що представники ДП «ПрикарпатЗахідтранс» клопотали щодо призначення експертизи до ПАТ «Інститут транспорту нафта», приймаючи до уваги, що будь - які відомості про ДП «УкрДІАП» як експертної установи відсутні, призначено нову експертизу, проведення якої доручено експертам ДП «УкрДІАП».

У подальшому, на виконання прямих вказівок ОСОБА_4, 30.08.2017 Господарським судом Рівненської області (суддя ОСОБА_29 ), ігноруючи заперечення Фонду державного майна України щодо висновків експерта ДП «УкрДІАП» та клопотання ФДМУ про призначення повторної експертизи, винесено рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.

Водночас, за результатами розгляду справи № 14/312 рішення судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_29 від 30.08.2017 залишено без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 (колегія суддів у складі: ОСОБА_30, ОСОБА_36 та ОСОБА_37 ) та Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 (колегія суддів у складі: ОСОБА_33, ОСОБА_38 та ОСОБА_39 ) відмовлено у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара - Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км, за державою в особі Фонду державного майна України, витребування їх з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передачу їх Фонду державного майна України.

З огляду на викладене, невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «Главный», «Начальник», а також ОСОБА_7, ОСОБА_4 та інші невстановлені на даний час учасники організованої групи реалізували дванадцятий етап злочинного плану - забезпечили ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Як підставу відмови в задоволенні позову судом зазначено, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об`єктом, переробленим за його кошти, що встановлено висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312.

Зазначений висновок за змістом є ідентичним формулюванню відповіді на питання №8 висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312, складеного ОСОБА_28 під злочинним тиском ОСОБА_10 .

Окрім того, після скасування судом 21.04.2015 законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312, вже правонаступник ДП «Прикарпатзахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» - ТОВ «Прикарпатзахідтранс», упродовж 2017 - 2018 років здійснило реєстрацію за собою права власності на технологічні об`єкти нафтопродуктопроводу Самара - Західний напрямок.

Саме в силу факту реєстрації права власності на деякі технологічні об`єкти суди у своїх рішеннях зазначили: «…оскільки право власності на технологічні об`єкти в рамках ЛДВС у встановленому законом порядку зареєстроване за відповідачем, то і лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, як приналежність до вказаних технологічних об`єктів, також належить на праві власності вказаному товариству».

Згідно з листом Фонду державного майна України від 11.06.2024 №10-25-15766, який є потерпілим внаслідок незаконного вибуття з державної власності української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» сума завданих державі збитків станом на 01.12.2017 становить 1 407 317 804,57 грн.

За таких обставин, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, підозрюється у пособництві в заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великих розмірах, групою осіб за попередньою змовою, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Варто зазначити, що за викладеними обставинами у кримінальному провадженні № 52017000000000752 (з якого в подальшому виділені матеріали досудового розслідування кримінального провадження №22024000000001148) повідомлено про підозру:

ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 365-2, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 384 КК України;

ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 365-2, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 384 КК України;

ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України;

ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України;

ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Вказані дії кваліфіковані як заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені групою осіб за попередньою змовою, тобто за ч. 5 ст. 191 КК України.

18.06.2025 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, адвокату (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.08.2023 № 11261/10, видане Радою адвокатів Київської області, наразі зупинене), уродженцю м. Запоріжжя, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України…

Отримані на цьому етапі досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб, передбачений КПК України і вказують на причетність підозрюваного до вчинення зазначеного злочину, при цьому, таке цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчиняти правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Влох проти Польщі»).

На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінальних правопорушень. Сторона обвинувачення на підставі оцінки сукупності отриманих доказів стверджує, що причетність особи до вчинення нею злочину є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 18.06.2025 у справі №761/25195/25 клопотання сторони обвинувачення задоволене та ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб…

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.08.2025 змінено запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до підозрюваного ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року (справа №761/25195/2025, провадження №1-кс/761/16847/2025), на запобіжний захід у виді застави в розмірі 100 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в сумі 302 800 000 (триста два мільйони вісімсот тисяч) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду: IBAN UA678201720355279004000096000. …

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.08.2025 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024000000001148 від 12.12.2024 до шести місяців, тобто до 18.12.2025 включно…

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 194, ч. 4 ст. 200, ч. 2, 5 ст. 295-1, КПК України, достатньо підстав вважати, що обґрунтованість підозри ОСОБА_4 була неодноразово встановлена слідчими суддями як Шевченківського районного суду м. Києва та і Вищого антикорупційного суду України.

Таким чином ОСОБА_4 18.06.2025 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні в порядку, визначеному ч. 1 ст. 42 КПК України.

Санкція інкримінованої ОСОБА_4 статі передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна».

Також в клопотанні стверджувалось, що обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме:

1) матеріалами судової справи №14/312 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» Південно - Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» щодо витребування з незаконного володіння частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» та «Грозний - Армавір - Трудова»;

2) звітом автоматизованого розподілу судової справи між суддями по справі №14/312 від 31.03.2025,

3) протоколом огляду від 21 квітня 2025 року - огляд відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та порталу Судової влади у мережі Інтернет разом з додатком: відомості про судові рішення, учасників судових засідань у справі №14/312 за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння;

4) листом - роз`ясненням з Офісу Генерального прокурора від 21.05.2025;

5) отриманими під час проведення КРД (на підставі ухвал слідчих суддів Апеляційного суду м. Києва) записами розмов ОСОБА_7 по мобільному телефону НОМЕР_4, зафіксованими (в тому числі) у протоколі додаткового огляду від 14.02.2022, з представниками російського уряду ОСОБА_8 та головою правління і президентом ПАО «Транснефть» ОСОБА_9 ;

6) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 07.06.2022 №35/4;

7) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 09.06.2022 №36/4;

8) висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової психолого - лінгвістичної експертизи у кримінальному провадженні від 14.02.2023 №15604/15605/22-39/5168/23-61;

9) протоколом огляду від 16 січня 2023 року - огляд Інтернет-ресурсу: серії публікацій, розміщених на Інтернет-сторінці відеохостингу «YouTube»;

10) протоколом огляду від 23 січня 2023 року (огляд оптичного носія типу DVD-R марки «Verbatim» заявленим об`ємом пам`яті 4,7 Gb із заданою назвою «Огляд 16.01.2023», із маркувальним записом: MAP6 43XH15012406 1, на якому збережені завантаженні аудіофайли з прослушками ОСОБА_7 ) - огляд записів розмов ОСОБА_7, що містились в мережі «Інтернет»;

11) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 02.02.2023 №19/4;

12) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 07.02.2023 №18/4;

13) протоколом додаткового огляду від 20.02.2023 - огляд відомостей одержаних від операторів мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», ТОВ «Лафселл», ПрАТ «ВФ «Україна» по мобільному телефону НОМЕР_4 ;

14) протоколом огляду від 21.07.2025 - співставлення прийнятих в межах судової справи рішень з хронологією розмов ОСОБА_7 ;

15) показами свідка ОСОБА_7 викладеними у ході допиту від 04.05.2022 та стенографованими за наслідками огляду від 12 травня 2022 року;

16) протоколом огляду від 23 травня 2022 року - огляд публікації, розміщеної 23.05.2022 на Інтернет - сторінці відеохостингу «TouTube» з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3»;

17) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 26.07.2022 №67/4, яким підтверджено участь ОСОБА_7 в розмовах, зафіксованих в протоколі огляду від 23.05.2022;

18) висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 19.09.2022 №446/1, яким підтверджено зображення особи ОСОБА_7 на відеозаписах, які зафіксовані в протоколі огляду від 23.05.2022;

19) висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні від 18.07.2022 №16334/16335/22-61, відповідно до якого відомості повідомленні ОСОБА_7 та зафіксовані в протоколі огляду від 23.05.2022, повідомленні ним щиро та без здійснення на нього психологічного тиску;

20) висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно - технічної експертизи у кримінальному провадженні від 04.02.2021 №6567/20-42/6568/6569/20-43;

21) висновком експерта Державного науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України від 24.09.2024 №19/24/1-159-СЕ/19;

22) показами свідка ОСОБА_41 (зафіксовані в журналі судового засідання від 28.02.2025 - допит під час досудового розслідування в судовому засідання);

23) показами свідка ОСОБА_18 викладеними в протоколі допиту від 29.04.2025 (в 2017 році суддя Рівненського апеляційного господарського суду - головуюча суддя колегії суддів, які розглядали апеляційні скарги ФДМУ, Заступника Генерального прокурора України, Заступника прокурора Рівненської області щодо скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2025 у справі №14/312 (нововиявлені суддя ОСОБА_17 ), за наслідком чого винесли постанову від 24.06.2015 про залишення апеляційних скарг без задоволення);

24) показами свідка ОСОБА_42 викладеними в протоколі допиту від 31.07.2025 (в 2017 році суддя Рівненського апеляційного господарського суду - головуюча суддя колегії суддів, які розглядали апеляційну скаргу на рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі 14/312 (рішення по суті на користь ТОВ «Прикарпатзахідтранс», суддя ОСОБА_29 ), за наслідками чого винесли постанову від 18.12.2017 про залишення апеляційної скарги без задоволення;

25) показами свідка ОСОБА_43 викладеними в протоколі допиту від 08.05.2025 (помічник судді ОСОБА_42 );

26) показами свідка ОСОБА_15 викладеними в протоколі допиту від 05.06.2025 (в 2015 році голова Господарського суду Рівненської області);

27) показами свідка ОСОБА_29 викладеними в протоколі допиту від 08.05.2025 (суддя господарського суду Рівненської області, яка ухвалила рішення від 30.08.2017 у справі №14/312 яким відмовила в позові Заступника Генерального прокурора в інтересах ФДМУ та фактично визнала право власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», що знаходиться на території України за ТОВ «Прикарпатзахідтранс»);

28) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_30 (аудіоконтролю особи);

29) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_30 (аудіоконтролю особи);

30) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_30 (аудіоконтролю особи);

31) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 30.04.2025 стосовно ОСОБА_30 (аудіоконтролю особи);

32) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 04.04.2025 стосовно ОСОБА_15 (аудіоконтролю особи)

33) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_15 (аудіоконтролю особи):

34) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_15 (аудіоконтролю особи):

35) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_44 (аудіоконтролю особи);

36) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_44 (аудіоконтролю особи):

37) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 24.04.2025 стосовно ОСОБА_18 (аудіоконтролю особи): розмови з ОСОБА_30 (аналогічні вищеописаним) (том №7 арк. 157-164);

38) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 11.04.2025 стосовно ОСОБА_17 (аудіоконтролю особи):

39) показами свідка ОСОБА_45 викладеними в протоколі допиту від 04.06.2025 (адвокат - довірена особа ОСОБА_46 );

40) показами свідка ОСОБА_47 викладеними в протоколі допиту від 20.12.2024 (особа, яка в 2015 році планувала працювати в сфері постачання нафтопродуктів, у разі перебування нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» у власності держави, здійснювала використання потужностей даного нафтопродуктопроводу до подій в 2015 році);

41) показами свідка ОСОБА_48 викладеними в протоколі допиту від 25.12.2024;

42) показами свідка ОСОБА_28 викладеними в протоколі допиту від 16.04.2024;

43) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 11.04.2025 стосовно ОСОБА_4 (аудіоконтролю особи);

44) висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи від 13.05.2025 №4113/25-36/4114/25-61 - досліджувались розмови ОСОБА_4 зафіксовані в протоколі за результатами проведення негласної слідчох (розшукової) дії від 11.04.2025;

45) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 31.03.2025 стосовно ОСОБА_4 (аудіоконтролю особи);

46) протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 29.04.2025 стосовно ОСОБА_4 (аудіоконтролю особи):

47) протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 16.05.2025 стосовно ОСОБА_4 (аудіоконтролю особи).

48) відповіддю Фонду державного майна України від 11.06.2024 № 10-25-15766 на запит ГСУ СБУ щодо розміру збитків (майнової шкоди), завданої у зв`язку з незаконним вибуттям у 2017 році з власності нафтопродуктопроводу, та згідно з цим листом збитки складають 1 407 317 804,57 грн.

49) іншими зібраними під час досудового розслідування доказами у своїй сукупності.

З огляду на вищенаведене, детектив визначив метою накладення арешту на майно забезпечення можливості конфіскації такого, оскільки санкція частини 5 статті 191 КК як особливо тяжкого злочину передбачено можливість застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

2.2. В судових засіданнях детектив підтримав клопотання і просив таке задовольнити, разом з тим не наполягаючи на закритому судовому засіданні.

Слідчий суддя відповідно до частини 1 статті 172 КПК розглянув клопотання з повідомленням власника майна (підозрюваного) ОСОБА_4 і захисника ОСОБА_5, які в судових засіданнях заперечували проти задоволення клопотання.

24.10.2025 адвокат ОСОБА_5 подав письмове заперечення на клопотання, де узагальнено зазначив таке:

«1) відсутність у ОСОБА_4 статусу «підозрюваного», оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000001148 від 12.12.2024 здійснювалось неповноважним органом всупереч вимог КПК, оскільки таке мали здійснювати виключно детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП, тоді як досудове розслідування до 19.06.2025 здійснювалось слідчими Служби безпеки України, і, як наслідок, стверджувалось про порушення правил підслідності у кримінальному провадженні №22024000000001148 від 12.12.2024, через що усі зібрані докази є недопустимими.

2) відсутність обґрунтованості підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 27/частиною 5 статті 191 КК, оскільки інкриміновані діяння не містять суб`єктивних і об`єктивних ознак кримінального правопорушення, бо вся сутність підозри зводиться до того, що « ОСОБА_4, діючи умисно, на виконання дванадцятого етапу злочинного плану, у період із 18.02.2016 до 30.05.2018, більш точний час досудовим слідством не встановлено, у невстановлений слідством спосіб, використовуючи службове становище голови Вищого господарського суду України, користуючись власним авторитетом у судовій гілці влади та посилаючись на необхідність виконання вказівок вищого політичного керівництва держави, керуючись мотивом кар`єризму, здійснив протиправний адміністративний вплив на керівництво Господарського суду Рівненської області в особі голови Господарського суду Рівненської області ОСОБА_15, та суддю Господарського суду Рівненської області ОСОБА_29, а також через використання протиправного адміністративного впливу ОСОБА_16, здійснив вплив на суддів Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ОСОБА_32, а також суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 та забезпечив відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км, за державою в особі Фонду державного майна України, витребування їх з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно-західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктопроводів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передачі їх Фонду державного майна України» (абз. 2 арк. 16 Повідомлення про підозру).

Повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 18.06.2025 є необґрунтованим стороною обвинувачення, а фактичний виклад обставин кримінального правопорушення не відповідає кваліфікації за частиною 5 статті 27/ частиною 5 статті 191 КК України, з огляду на наступне.

1. Щодо неможливості покладення вини за прийняті судові рішення на ОСОБА_4 Так, згідно версії сторони обвинувачення, внаслідок незаконного вибуття з державної власності української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» сума завданих державі збитків станом на 01.12.2017 становить 1 407 317 804,57 грн. Відповідно до частини 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтеєв та Плахтеєва проти України, №20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року. Висновок про недопустимість судді бути відповідачем у цивільній справі витікає також із тлумачення статей 1174, 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди. завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суддю. Аналогічний висновок було зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі N? 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 року у справі №490/7300/14-ц. На момент інкримінованих подій ОСОБА_4, він був суддею, а також на нього і нині розповсюджуються гарантії суддівської недоторканності, що підтверджено рішенням Ради суддів України від 22.07.2025.

Окрім того, відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, якщо суд своїми рішеннями чи діями порушив права особи, відповідальність несе не суддя особисто, а держава Україна. За таких обставин, покладення вини за прийняті судові рішення ОСОБА_4 - є юридично неможливим, оскільки відповідальність за шкоду, заподіяну судовими актами, несе держава Україна.

2. ОСОБА_4 не був членом групи осіб, які вчиняли злочин за попередньо змовою:

Так, із змісту тексту повідомлення про підозру вбачається: «Крім того, згідно ролей в організованій злочинній групі та розподілу виконання етапів злочинного плану, невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_7 називав «Главный», «Начальник», з метою заволодіння чужим майном - українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» на початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, залучив громадянина ОСОБА_4, який із 15.04.2014 року займав посаду голови Вищого господарського суду України, для забезпечення реалізації окремих етапів злочинного плану, на що останній погодився, при цьому не будучи знайомим із іншими учасниками організованої групи та не був обізнаним про діяльність організованої групи, діючи виключно на виконання частини злочинного плану, яка була доручена йому організаторами протиправної діяльності ...» (абз. 2 арк. 8 Повідомлення про підозру).

Так, сама логіка пред?явленої підозри містить в собі внутрішнє протиріччя, яке зумовлює її необґрунтованість у частині кваліфікації за частиною 5 статті 27 КК України - пособництво у складі групи осіб за попередньою змовою. У тексті повідомлення про підозру від 18.06.2025 прямо вказано, що ОСОБА_4 «не був обізнаний про діяльність організованої групи» та «не був знайомий з її учасниками». Ці формулювання мають ключове значення, оскільки свідчать про відсутність суб?єктивної сторони злочину, необхідної для такої кваліфікації.

Відповідно до статті 26 КК України, співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб?єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

У кримінальному праві пособництво у вчиненні злочину передбачає не лише наявність певної дії, що сприяє його вчиненню, але й усвідомлення особою факту існування основного злочину та спільності умислу з виконавцями або іншими співучасниками. У випадку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, то попередня змова як кримінально-правова ознака злочинного об?єднання - це домовленість кількох осіб (двох і більше) про спільне вчинення злочину, що відбувається заздалегідь, тобто до початку його вчинення. Основною відмінністю «попередньої змови» від інших ознак є те, що вона стосується домовленості про конкретний злочин і відбувається до початку виконання об?єктивної сторони складу злочину.

Таким чином, якщо ОСОБА_4 не був обізнаним про діяльність організованої групи та не був знайомий з її членами, він фізично та юридично не міг вступити з ними в спільний умисел, а отже - не міг діяти з ними узгоджено чи умисно сприяти їхній діяльності, що є необхідною умовою для притягнення до відповідальності як пособника в організованій групі. ОСОБА_49 не знав і не міг знати, що будь-якими діями інших осіб здійснюється протиправне заволодіння нафтопродуктопроводом або іншим майном. Йому не було відомо про те, що частина осіб, які згадуються у повідомленні про підозру, реалізують злочинний умисел щодо привласнення стратегічного об?єкта. Він не брав участі в жодних зборах, не погоджував дій, не вів жодних переговорів і не отримував жодної інформації, яка могла би свідчити про існування протиправної схеми чи намір вчинити майновий злочин.

Таким чином, формулювання в самому повідомленні про підозру фактично спростовує позицію сторони обвинувачення, адже прямо виключає ключову передумову для кваліфікації за частиною 5 статті 27 КК України - наявність спільного умислу. У зв`язку з цим будь-яке посилання на пособництво чи участь в організованій групі виглядає штучним і юридично безпідставним

3. Відсутність прямого умислу на заволодіння майном:

Зі змісту самого повідомлення про підозру (абз. 2 арк. 16) вбачається, що « ОСОБА_4, діючи умисно, на виконання дванадцятого етапу злочинного плану, у період часу із 18.02.2016 до 30.05.2018, більш точний час досудовим слідством не встановлено, у невстановлений слідством спосіб, використовуючи службове становище голови Вищого господарського суду України, користуючись власним авторитетом у судовій гілці влади та посилаючись на необхідність виконання вказівок вищого політичного керівництва держави, керуючись мотивом кар?єризму ...».

За змістом статті 191 КК відповідальність встановлено лише за умисне привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за наявності в діяннях особи тільки прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети. Обов`язковими суб`єктивними ознаками привласнення та розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, і корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний».

Так, ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій, спрямованих безпосередньо на отримання майна, не мав від того жодної вигоди та не мав жодного фактичного чи юридичного впливу на майнові активи. Відсутність мети заволодіння - ключовий момент для кримінальної відповідальності за статтею 191 КК України.

Таким чином, у формулюванні, викладеному в повідомленні про підозру: - не йдеться про намір набути, контролювати або розпорядитися чужим майном,- відсутня вказівка на корисливий мотив або будь-яку вигоду для ОСОБА_4, - сам умисел обмежується «виконанням вказівок» та «мотивом кар?єризму», що не є тотожним умислу на заволодіння чужим майном.

Мотив, що вказаний у повідомленні про підозру, - це «кар?єризм», тобто нібито дія на виконання вказівок вищого політичного керівництва для сприяння просуванню по службі. Проте в цьому формулюванні є очевидна правова неспроможність: на момент, коли інкриміновані дії мали місце (2016-2018 роки), ОСОБА_4 уже обіймав одну з найвищих посад у судовій системі - був головою Вищого господарського суду України, а згодом - суддею та Головою Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду. У кар`єрному сенсі рости йому фактично не було куди, що виключає логіку посилання на кар`єризм як на реальний мотив дій.

3 огляду на структуру судової влади, підпорядкування та нормативні обмеження просування по службі в межах судової кар`єри, подальше службове зростання в межах судової системи об?єктивно було неможливим або надзвичайно обмеженим. ОСОБА_4 уже досяг найвищого професійного статусу як суддя касаційної інстанції, що унеможливлює припущення про існування у нього «стимулу» до неправомірної поведінки з метою отримання ще вищого статусу, якого фактично не існує.

Крім того, жодних доказів того, що нібито виконання певних дій призвело або могло призвести до кар`єрного просування, матеріали досудового розслідування не містять.

Не наведено конкретних рішень, результатів чи подій, які б свідчили, що ОСОБА_4 отримав підвищення, адміністративну вигоду, вплив, фінансові бонуси чи будь-яке інше заохочення від «виконання вказівок». Більше того, відсутній навіть натяк на наявність особи або органу, який начебто мав гарантування ОСОБА_4 просування в обмін на участь у злочинному плані, що свідчить про те, що невстановлена особа не може сприяти мотиву «кар`єризму»!

Разом з цим, відсутність шкоди державі є ключовим моментом, який спростовує саму суть підозри за статтею 191 КК України, адже ця стаття передбачає саме протиправне заволодіння чужим майном, що завдало матеріальної шкоди власнику - у даному випадку, державі. Проте, як вбачається з мотивувальної частини рішення Господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 року у справі N? 906/513/21, жодного вибуття нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» із державної власності України не відбулося.

У цьому рішенні судом чітко встановлено, що: «... вказане майно станом на 24.08.1991 року не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому відсутні будь-які нормативні акти, якими б передбачалося вибуття частини нафтопродуктопроводу Самара - Західний напрямок, що проходить по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому - 3 державної власності України».

Цим самим суд констатував, що об`єкт нафтопродуктопроводу на території України завжди перебував у державній власності, і жодного моменту не вибував з неї законним шляхом. Будь-які дії третіх осіб щодо перепису, управління або користування цим майном відбувалися без належної правової підстави, і тому не породжували правового ефекту вибуття майна з державної власності.

Таким чином, об`єкт ніколи не був втрачений державою - а отже, не може йти мова про завдання шкоди, яка є необхідною юридичною передумовою для притягнення до відповідальності за розтрату або заволодіння майном. У власності України майно залишалося впродовж усього часу, про який ідеться у підозрі.

4. Щодо відсутності у Голови Вищого господарського суду України (2014-2017) та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (2017-2022) ОСОБА_4 повноважень впливати на прийняття судових рішень іншими суддями: конструкція обвинувачення є юридично безпідставною та суперечить об`єктивним реаліям правового статусу Голови суду. ОСОБА_4, будучи Головою Вищого господарського суду України, а згодом Головою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не мав ані фактичних, ані юридичних повноважень впливати на прийняття рішень іншими суддями. Рішення в суді приймаються колегіально або одноособово відповідним суддею, і жоден голова суду не має права переглядати, вказувати або направляти зміст судового рішення, що прямо передбачено нормами процесуального та організаційного судового законодавства».

24.10.2025 власником майна (підозрюваним) ОСОБА_4 подано письмові тези виступу з доданими копіями листа Фонду державного майна України від 03.08.2025 №10-44-19456; рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2023 у справі №906/513/21; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №906/513/21; рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі №14/312; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 у справі №14/312, які на його думку підтримують позицію сторони захисту, викладену в письмовому запереченні.

04.11.2025 власником майна (підозрюваним) ОСОБА_4 також подано письмові підсумки тез виступу, де зокрема зазначалось таке: «Окремо варто зупинитись на обставинах, які, навіть потенційно, не можуть зазнати змін у процесі розслідування :

1. Майно не вибувало у 2015 році з володіння держави, оскільки з 1991 року знаходилось у володінні одного і того самого підприємства (що виключає можливість кваліфікації подій 2015 року як «розкрадання»):

2. судові рішення листопада 2014- березня 2015 років зі справи 14/312 виконані не були (до цього часу); передача майна державі відбулась на виконання рішення господарського суду Житомирської області 2023 року зі справи 906/513/21 (що доводить дефектність первісного позову у справі 14/312 та відсутність неправосудності судових рішень зі справи 14/312 у період з квітня 2015- травень 2018 років); Відсутній безпосередній причинний зв`язок між діями ОСОБА_4 та наслідками судових рішень, тому як опосередковане завдання шкоди через суддів та судові рішення - юридичний нонсенс, оскільки в таких випадках відсутня несвідома поведінка;

3. Судові рішення зі справи 14/312 з моменту їх прийняття не перешкоджали поданню належного (з ідентифікацією спірного майна) позову, у тому числі в період з квітня 2015 року (підтверджується чинними судовими рішеннями зі справи 906/513/21).

ОСОБА_4 інкримінується протиправний вплив на суддів:

І інстанція: ОСОБА_15 - вказівок від ОСОБА_4 не отримував; особистої зацікавленості не було, в інтересах певних осіб не діяв (додатково матеріали НСРД щодо ОСОБА_29 та невизначеності первісного позову); ОСОБА_17 - вказівок не було, докази зворотного відсутні; ОСОБА_29 - з ОСОБА_4 не спілкувалась, вказівок від ОСОБА_4 не отримувала, зацікавленості не мала, в інтересах певних осіб не діяла (додатково матеріали НСРД з ОСОБА_15 щодо невизначеності позовних вимог);

II інстанція: ОСОБА_16 - вказівок не було, докази зворотного відсутні; ОСОБА_18 - вказівок не було, прийняте рішення є законним і обгрунтованим; ОСОБА_19, ОСОБА_20 - вказівок не було, докази зворотного відсутні; ОСОБА_50 - з ОСОБА_4 не спілкувалась, вказівок не давав; ОСОБА_36, ОСОБА_37 - вказівок не було, докази зворотного відсутні;

III інстанція: ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_39 - вказівок не було, будь-які докази отримання вказівок відсутні.

Судова експертиза щодо, нібито, новоствореного майна переоцінена. Ця експертиза: - не була підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами; - не була єдиною підставою для відмови в позові; - містить ті ж самі недоліки, що і позов у справі 14/312 (невизначеність)».

3. Обґрунтування позиції суду.

3.1. Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.

Частиною 3 статті 132 КПК визначено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням

3.2. Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 5 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 2 цієї статті (тобто арешту майна з метою забезпечення конфіскації майна), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна., заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до частини 1 статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

3.3. Згідно із статтею 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Статтею 49 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВКУ) визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та реєстраційної картки на транспортний засіб, ОСОБА_4 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) належить таке майно: 1) квартира загальною площею 51,14 кв. м (житлова площа 30,5 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3036680423060); 2) 2/3 частки спільної часткової власності у квартирі загальною площею 79,9 кв. м (житлова площа 39,9 кв. м) за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 19646102280000). 3) легковий автомобіль марки та моделі «TOYOTA», чорного кольору, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 .

3.4. Частина 2 статті 191 КК передбачає кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Об`єктом цього злочину є відносини власності. Об`єктивною стороною є привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Суб`єктом є тільки службова особа. Суб`єктивна сторона передбачає прямий умисел і корисливий мотив - одержання матеріальних благ для себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Частина 5 статті 191 КК передбачає кваліфікуючі ознаки вчинення у особливо великих розмірах або організованою групою.

Тобто з об`єктивної сторони стаття 191 КК передбачає три різні форми вчинення злочину: привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, а саме, що службова особа використовує свої повноваження, надані їй у зв`язку з виконанням службових обов`язків, для незаконного й безоплатного обернення чужого майна на свою користь або на користь третіх осіб. Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном.

Згідно з частиною 5 статті 27 КК пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Однією із головних ознак співучасті є спільність діянь осіб-співучасників, під якою розуміється спільне вчинення суспільно небезпечного діяння з метою отримання єдиного злочинного результату і наявність причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю співучасників і скоєнням злочину.

Для наявності об`єктивної сторони співучасті спільність дій співучасників передбачає таку їх діяльність, яка є взаємодоповнюючою і спрямована на досягнення єдиного злочинного результату, суспільно небезпечне протиправне діяння вчиняється їхніми загальними зусиллями, обумовленими досягненням конкретного злочинного наслідку.

Тобто спільність проявляється у тому, що кримінальне правопорушення та його суспільно небезпечні наслідки є цілісними для всіх співучасників, саме тому всі співучасники, незалежно від конкретної ролі у вчиненому злочині, у цілому мають нести кримінальну відповідальність.

В чинному повідомленні про підозру ОСОБА_4 від 18.06.2025 прямо зазначено, що такий не був обізнаним про діяльність організованої групи, та не був знайомий з її членами ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, як й з невстановленою слідством особою (якого називають «Главный», «Начальник»), відтак наявні суттєві суперечності внаслідок відсутності будь-які доказів спільності дій ОСОБА_4 у формі умисного сприяння можливій злочинній діяльності цих осіб.

3.5. Також не можна оминути увагою те, що у повідомленні про підозру ОСОБА_4 наведено необґрунтовані твердження щодо можливості протиправного заволодіння майном шляхом ухвалення судових рішень.

Згідно із статтею 129 Конституції України, однією з основних конституційний засад судочинства є обов`язковість судового рішення, як важливої складової принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Також статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України (КСУ).

Так, у рішенні КСУ від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) зазначено, що «судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист».

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Крім того, КСУ з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

Відтак, на підставі аналізу статей 3, 8, 55, 129, 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

В цьому випадку, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №14/312 (у якій згідно з повідомленням про підозру, невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «Главный», «Начальник», а також ОСОБА_7, ОСОБА_4 та інші невстановлені на даний час учасники організованої групи реалізували дванадцятий етап злочинного плану шляхом забезпечення ухвалення господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України) наразі остаточним судовим рішенням є постанова колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 18.06.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128782435) у складі головуючого судді ОСОБА_33, суддів ОСОБА_53, ОСОБА_34, якою постановлено:

«1. Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі № 14/312 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

3. Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі № 14/312 викласти в такій редакції: «Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км».

4. У решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у справі №14/312 залишити без змін з мотивів, наведених в цій постанові»,

й водночас описано повну історію судового провадження у цій справі №14/312:

«У серпні 2005 року Заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» (далі - ДП «ПрикарпатЗахідтранс»), в якому просив визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП «ПрикарпатЗахідтранс» і передати їх Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні нафтопродуктопроводи, що перебувають на території України, після проголошення незалежності України з 24.08.1991 є власністю держави Україна на підставі закону, проте відповідач не визнає за державою Україна права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 позов задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та передано їх Фонду державного майна України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 рішення місцевого господарського суду від 22.03.2011 скасовано, провадження у справі № 14/312 припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014 постанову Рівненського апеляційного господарського від 25.04.2014 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 по суті.

При повторному апеляційному перегляді постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 залишено без змін.

30.03.2015 ДП «ПрикарпатЗахідтранс» звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312 за нововиявленими обставинами.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, заяву ДП «ПрикарпатЗахідтранс» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 скасовано та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30.05.2018 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312 залишено без змін.

24.06.2024 до Господарського суду Рівненської області від заступника Генерального прокурора надійшла заява про перегляд судового рішення у справі №14/312 за нововиявленими обставинами, у якій прокурор просив: - задовольнити заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами; - скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312; - прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПрикарпатЗахідтранс» (далі - ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс»); - визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км; - витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та передати їх Фонду державного майна України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.07.2024 заяву Заступника Генерального прокурора про перегляд судового рішення у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312 скасовано, подальший розгляд справи №14/312 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025, позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс» задоволено частково. Визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1 041 км. Витребувано частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1041 км з володіння ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс» (33028, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 18, код ЄДРПОУ 13990932) та передано його Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945). Присуджено до стягнення з ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс» на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, рахунок UA058201720343190001000000164, відкритий у Державній казначейській службі України (ДКСУ, м. Київ) 38 377,50 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог, у травні 2025 року Заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2024 у частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 14/312 за касаційною скаргою Заступника Генерального прокурора з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.06.2025».

З вищенаведеного вбачається, що в справі №14/312 рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.2015 щодо скасування первісного рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 було залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015, та згодом аналогічне рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 було залишено без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 та КГС ВС від 30.05.2018.

Відтак усі згадані судові рішення набули законної сили, що означає неспроможність тверджень повідомлення про підозру про протиправність таких рішень.

Окрім того, в період з 24.06.2015 (дати набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015) до 07.04.2025 (дати набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025) держава Україна в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) не могла мати будь-якої правомочності власника, й відтак такий жодним чином не міг бути потерпілим.

З огляду на таке є неспроможними посилання у повідомленні про підозру на лист ФДМУ від 11.06.2024 №10-25-15766 нібито як потерпілого щодо розміру збитків (майнової шкоди), завданої у зв`язку з незаконним вибуттям у 2017 році з власності нафтопродуктопроводу у розмірі 1 407 317 804,57 грн.

Окрім того, належить зазначити, що такий розмір нібито завданих збитків не підтверджено належним чином будь-яким висновком судової експертизи відповідно до статті 242 КПК, пункт 6 частини 2 якої передбачає, що слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків.

3.6. Разом з тим слідчий суддя зазначає, що із матеріалів клопотання (а саме допитів свідків) вбачаються гіпотетичні ознаки можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 КК, у формі втручання в будь-якій формі в діяльність суддів з метою перешкодити виконанню ним службових обов`язків або добитися винесення неправосудного рішення (частина 1) і ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню кримінальному правопорушенню чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища (частина 2).

Згідно з пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007, об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 КК, виражається у активних діях, які проявляються у впливі на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв`язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання. Суб`єктивна сторона такого кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, та має формальний склад, який визнається закінченим з моменту здійснення факту втручання незалежно від того, чи дійсно мало місце перешкоджання виконанню суддею службових обов`язків.

Санкція частини 1 статті 376 КК передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до трьох років, а санкція частини 2 статті 376 передбачає покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п`яти років або пробаційний нагляд на строк до п`яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років, тобто ці санкції не передбачають конфіскацію майна як можливе покарання.

Окрім того, згідно із частинами 1 і 2 статті 33-1 КПК, ВАКС підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 КК (а саме корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу), статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 КК, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини 5 статті 216 КПК. Слідчі судді ВАКС здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності ВАКС відповідно до частини 1 цієї статті.

Тобто кримінальне правопорушення, передбачене статтею 376 КК, не належить до предметної підсудності ВАКС, визначеної статтею 33-1 і умовами пунктів 1-3 частини 5 статті 216 КПК, що унеможливлює ухвалення слідчими суддями ВАКС будь-яких рішень щодо такого.

3.7. Незалежно від вищезазначеного належить зауважити, що у матеріалах клопотання відсутні будь-які відомості щодо ризиків приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження майна ОСОБА_4, що відповідно до частини 1 статті 173 КПК не доводить належну мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

3.8. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. В той же час обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96), та будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява № 8793/79).

Дослідивши матеріали клопотання разом із доданими матеріалами, суд вважає недоведеною наявність ознак вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27/частиною 5 статті 191 КК, оскільки зі змісту наданих матеріалів не вбачаються будь-яких конкретних фактів участі такого як пособника за відсутності ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони вчинення ним такого кримінального правопорушення, тобто фактично наявне лише необґрунтоване припущення, що унеможливлює арешт майна підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна, оскільки не відповідатиме вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що належить відмовити в задоволенні клопотання.

Керуючись статтями 131, 132, 170-173, 309, 369-372, 532 КПК суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення або отримання її копії (якщо ухвала постановлена без виклику осіб) шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали оголошений 10.11.2025.

Слідчий суддя ОСОБА_1 ___________