ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 991/366/22
провадження № 61-8860св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко Світлана Миколаївна,
заінтересована особа - Спеціалізована антикорупційна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник Горгіладзе Микита Сергійович, на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2025 року у складі колегії суддів: Глотова М. С., Панаіда І. В., Панкулича В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви та рішення суду
У січні 2022 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.
Рішенням Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року позовну заяву держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано необґрунтованим актив, а саме: квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, загальною площею 142,3 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_1 частину вартості активу, визнаного необґрунтованим, в сумі 3 621 326,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто із Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані
з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 557,00 грн.
Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня
2022 року апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора та представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02 травня 2025 року прийнято скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горгіладзе М. С. на постанову
від 08 квітня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1
у справі № 991/366/22 та постанову про стягнення виконавчого збору від 08 квітня 2025 року до розгляду.
На переконання заявника, Спеціалізована антикорупційна прокуратура пропустила законодавчо встановлений строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року у складі колегії суддів: Михайленко В. В., Мойсака С. М., Хамзіна Т. Р., у задоволенні скарги адвоката Горгіладзе М. С. на постанову від 08 квітня 2025 року про відкриття виконавчого провадження у справі № 991/366/22 відмовлено. Провадження
у справі за скаргою на постанову від 08 квітня 2025 року про стягнення виконавчого збору закрито.
05 червня 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Горгіладзе М. С. на ухвалу від 21 травня 2025 року, яка передана до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
В апеляційній скарзі висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою заяву задовольнити, постанови головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
від 08 квітня 2025 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 22 грудня 2022 року та про стягнення виконавчого збору
у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за виконавчим листом від 22 грудня
2022 року скасувати.
Оскаржуваною ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
від 13 червня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник
Горгіладзе М. С., з посиланням на пункт 1 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зі змісту апеляційної скарги випливає, що її подано на ухвалу щодо відмови у задоволенні скарги на постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, тобто на ухвалу, яка відповідно до статті 353 ЦПК України не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Надаючи саме таку правову оцінку, суд апеляційної інстанції вказав, що перелік ухвал суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, міститься в частині першій статті 353 ЦПК України. Зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (пункт 27 частини першої статті 353 ЦПК України) та стосовно відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення (пункт 26 частини першої статті 353 ЦПК України).
Проте наведені норми не передбачають можливості апеляційного оскарження ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги на рішення державного виконавця (прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору). Проте рішення та дії - це не одне і те саме. Так само оскарження ухвали, якою вирішено по суті скаргу на постанови про відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору, не є скаргою на відстрочку і розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Пункт 27 частини першої статті 293 ЦПК України в редакції цього Кодексу, чинній станом до 17 грудня 2017 року, передбачав, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Проте з 17 грудня 2017 року ЦПК України викладено в новій редакції, згідно з якою питанню оскарження ухвал в апеляційному порядку присвячена стаття 353 ЦПК України.
У зазначеній нормі міститься пункт 27 частини першої статті 353 ЦПК України, який за змістом подібний до пункту 27 частини першої статті 293 ЦПК України, чинного до 17 грудня 2017 року, але на відміну від попередньої редакції з нього виключено правило про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги на рішення державного виконавця.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 358 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, на підставі пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горгіладзе М. С. на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року належить відмовити.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник
Горгіладзе М. С., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не врахувала, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року постановлена після ухвалення рішення по суті спору, заявник не має іншої можливості відновити порушене право, без оскарження ухвали в апеляційному порядку.
Також заявник вказує, що в пункті 3 ухвали Вищого антикорупційного суду
від 21 травня 2025 року суд вказав, що ця ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд, тобто суд першої інстанції роз`яснив заявнику право на оскарження прийнятого судом рішення, що він і зробив у відповідні строк та спосіб, проте суд апеляційної інстанції позбавив заявника можливості це право реалізувати. Апеляційний суд не урахував положення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України щодо того, що основними засадами судочинства
є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 листопада 2024 року
у справі № 757/47946/19-ц.
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга Ковбеля М. М. передана на розгляд судді-доповідачу
Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне оскарження
у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 991/366/22 із Вищого антикорупційного суду та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 991/366/22.
Ухвалою від 18 вересня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 вересня 2025 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 оскаржив до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ухвалу Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні скарги заявника на постанову головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко С. М. від 08 квітня 2025 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 991/366/22, виданим 22 грудня 2022 року,
а провадження у справі за скаргою на постанову цього виконавця від 08 квітня 2025 року про стягнення виконавчого збору - закрито.
Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горгіладзе М. С., посилаючись на те, що така ухвала відповідно до частини першої статі 353 ЦПК України не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Проте Верховний Суд не погоджується із таким висновком з огляду на таке.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень передбачено розділом VII ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними
і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову
в задоволенні скарги.
Відповідно до частини другої статті 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції
у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 26 цього Кодексу.
Частиною першою статті 381 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.
Судові рішення - це правозастосовчі акти суду, пов`язані із розглядом конкретної справи.
Види судових рішень передбачені частиною першою статті 258 ЦПК України, у якій зазначено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Аналіз вказаної норми свідчить про те, що узагальнюючий термін «судові рішення» розрізняє такі поняття, як ухвала та рішення суду, та які є складовими терміну «судові рішення».
Відповідно до положень пункту 27 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до змісту частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі
у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
За змістом розділів II, III, IV ЦПК України, першої-другої глав розділу V ЦПК України термін «провадження» застосовується до наказного, позовного та окремого провадження, а також до апеляційного і касаційного провадження.
Разом з тим термін «провадження» також застосовується при визначені комплексу певних процесуальних дій у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів (розділ VІІІ ЦПК України); у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів (глава 4 розділу ІХ ЦПК України); провадження у справах з участю іноземних осіб (розділ ХІ ЦПК України), а також термін «провадження» застосовується до судового провадження, зокрема у розділі Х щодо відновлення втраченого судового провадження.
Термін «провадження застосовується також до виконавчого провадження.
Аналіз терміну «провадження» у контексті цивільного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін
у цивільному законодавстві означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так и комплекс певних процесуальних дій
у їх системі.
При цьому процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов`язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).
Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Питання, пов`язані із судовим контролем за виконанням судових рішень передбачено розділом VII ЦПК України, відповідно до якого скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, подається до суду першої інстанції, що розглянув справу, і такий розгляд не є окремим провадженням в окремій справі.
Однак розгляд скарги на дії державного або приватного виконавця має наслідком виконання або не виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників,
а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».
Судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних або приватних виконавців підлягають оскарженню у апеляційному та касаційному порядку (статті 353 та 389 ЦПК України).
За змістом розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» скарга на дії судових виконавців розглядається по суті шляхом постановлення ухвали, а тому при її перевірці у апеляційному порядку апеляційний суд, визначаючи свої повноваження, повинен керуватись положеннями статей 375-378 ЦПК України, які містять термін «судове рішення», до складу якого включаються й ухвали суду, зокрема ухвали постановлені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних виконавців.
З урахуванням наведеного ухвала про відмову в задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду в межах здійснення судового контролю за виконанням рішень.
Посилання Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на неможливість апеляційного оскарження ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги на рішення державного виконавця (прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору), оскільки рішення та дії - це не одне і те саме, зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права.
Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду неправильно відмовила у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати
і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник Горгіладзе Микита Сергійович, задовольнити.
Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 червня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець