Документ № 132084117

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 991/5553/21

провадження № 51 - 392 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,

та в режимі відеоконференції:

засуджених ОСОБА_8,

ОСОБА_6,

захисників засудженого ОСОБА_8 адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000132 від 20 лютого 2020 року, щодо:

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Оренбург, Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, і

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Каховка Херсонської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_8, його захисників - адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10 і засудженого ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 листопада 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2024 року засуджено ОСОБА_8 за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на підприємствах, у статутних капіталах яких наявна частка державної або комунальної власності, строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 належного йому на праві власності майна.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 вказано обчислювати з моменту його фактичного затримання, а додаткового покарання - з моменту відбуття основного покарання.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на підприємствах, у статутних капіталах яких наявна частка державної або комунальної власності, та займатись діяльністю у сфері права строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 належного йому на праві власності майна.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_6 вказано обчислювати з моменту його фактичного затримання, а додаткового покарання - з моменту відбуття основного покарання.

Прийнято рішення щодо запобіжних заходів до набрання вироком законної сили, процесуальних витрат і долі речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_8, ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено за те, що ОСОБА_8, як виконувач обов`язків директора та голова комісії з реорганізації ДП «Південдіпрошахт», за попередньою змовою із ОСОБА_6, як директором ТОВ «Лімітед Едішн» і заступником директора з кадрових та юридичних питань ДП «Південдіпрошахт», шляхом зловживання своїм службовим становищем, переслідуючи корисливий умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» в особливо великому розмірі на підставі договорів про надання послуг від 01 березня 2018 року, які вони фактично не мали наміру виконувати, а планували використати винятково як підставу для утворення у ДП «Південдіпрошахт» необґрунтованої кредиторської заборгованості перед ТОВ «Лімітед Едішн», вчинили усі дії, які вважали за необхідне для заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» у розмірі 7 000 000 грн, що є особливо великим розміром, проте злочин не закінчили з причин, які не залежали від їх волі, оскільки виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 по стягненню зазначеної суми коштів державним виконавцем були зупинені, а в задоволенні заяв про заміну сторони у виконавчих провадженнях для зміни черговості задоволення вимог кредиторів суди відмовили.

Таким чином, ОСОБА_8 і ОСОБА_6 вчинили закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, за детально наведених у вироку обставин.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 і захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2024 року - без зміни.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_9 і ОСОБА_10 просять скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд в суді першої інстанції через допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального та матеріального права. Вважають, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано дійсні обставини подій за участю ОСОБА_8, як директора ДП «Південдіпрошахт», у подальшому одночасно і голови комісії з реорганізації цього підприємства, а також його повноваження після виключення зі складу цієї комісії щодо можливості створити підстави для виникнення кредиторської заборгованості у ДП «Південдіпрошахт», внаслідок чого зроблено помилковий висновок про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України. Посилаючись на праці науковців, науковий висновок фахівців у галузі кримінального права від 20 січня 2025 року та науково-правовий висновок від 29 січня 2025 року, захисники заперечують можливість такої кваліфікації дій, оскільки предметом злочинного посягання ОСОБА_8 судами визначено право вимоги на грошові кошти у розмірі 7 000 000 грн, які є лише відповідним грошовим еквівалентом неуречевленого майна, що не передбачене ст. 191 КК України як предмет кримінального правопорушення. Також наголошують на тому, що судами не встановлено таку ознаку об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення як безоплатність, оскільки свідком ОСОБА_12 було повідомлено, що ним виконувалась робота з переведення у цифровий вигляд архіву державного підприємства на підставі цивільно-правової угоди, укладеної з ТОВ «Лімітед Едішн». При цьому вважають, що судами, хоч і констатовано факт виконання робіт з переведення архіву в електронну форму, проте не пораховано кількість виконаної роботи ОСОБА_12, її вартість, а тому і не визначено точний розмір майна, яким хотів заволодіти ОСОБА_8, що є обов`язковим для можливості кваліфікації його дій за ознакою особливо великого розміру. Зазначають, що судами не з`ясовано чи дійсно у ТОВ «Лімітед Едішн» виникло право на грошові кошти за простими векселями ДП «Південдіпрошахт» та не досліджено чи були векселі засобом вчинення кримінального правопорушення чи його предметом. За таких обставин вважають, що дії ОСОБА_8 могли мати ознаки інших кримінальних правопорушень, передбачених ст. 192, 364 КК України, проте не ст. 191 КК України. Вказують, що судом першої інстанції порушено принцип рівності та змагальності сторін під час допиту свідків стороною захисту та обвинувачення. Також вважають, що призначене ОСОБА_8 основне та додаткове покарання є надмірним і таким, що не відповідає меті покарання, визначеній у ст. 50 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1, 2 КПК України просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через допущені судами попередніх інстанцій неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Мотивує свої вимоги тим, що судами не встановлено точний розмір майна, на яке здійснено посягання, оскільки не з`ясовано реальний обсяг виконаних ОСОБА_12 робіт з оцифрування архіву і як він співвідноситься з їх ціною за векселями. Вказує на порушення, допущені судом апеляційної інстанції, оскільки цим судом було проігнороване клопотання захисту про повторне дослідження доказів, зокрема щодо дослідження жорсткого диску з файлами виконаних ОСОБА_12 робіт. Також зазначає про допущене порушення, на його думку, права на захист, оскільки його не було забезпечено перекладачем і не допущено до участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 30 травня 2024 року. Крім того, звертає увагу на упереджене ставлення до нього, так як в суді першої інстанції йому не надали можливість нормально допитати свідків, зокрема ОСОБА_13, а в суді апеляційної інстанції - один з членів колегії суддів ОСОБА_14 ще до виходу в нарадчу кімнату висловив свою думку про його винуватість у вчиненні ним шахрайських дій. Надаючи власну оцінку обставинам кримінального провадження, вказує на відсутність у нього умислу на заволодіння майном підприємства, що передбачає ст. 191 КК України. Допускає наявність у його діях службової недбалості, проте відсутність шкоди також виключає кваліфікацію його дій за ст. 367 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок та ухвалу через допущені неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Надаючи власну оцінку обставинам справи, заперечує висновки судів попередніх інстанцій про те, що він вчинив злочин, передбачений ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України. Зазначає, що діяв у межах своїх повноважень як на ДП «Південдіпрошахт», так і у ТОВ «Лімітед Едішн». Наголошує на тому, що судами помилково визначено предметом посягання грошові кошти в розмірі 7 000 000 грн, оскільки вони не були у власності державного підприємства і не могли бути предметом заволодіння за ст. 191 ч. 5 КК України. Також зазначає, що судами не встановлено його як спеціального суб`єкта інкримінованого йому злочину та не визначено його повноважень щодо майна державного підприємства, враховуючи посаду, яку він обіймав. Крім того, вказує на відсутність такої обов`язкової ознаки злочину як безоплатність, оскільки договір між ТОВ «Лімітед Едішн» та ДП «Південдіпрошахт» виконувався, що підтверджується, зокрема показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що він виконував роботи з оцифрування архіву державного підприємства на підставі цивільно-правової угоди з ТОВ «Лімітед Едішн», а також вилученими на жорсткому диску файлами. Крім того, вказує на недопустимість висновку аудиторів як доказу його вини та на відсутність проведеної згідно ст. 242 КПК України експертизи для визначення точного розміру шкоди. Також зазначає, що повідомлення його про підозру відбулось без участі його захисника, чим порушено вимоги ст. 52 ч. 1 КПК України.

В запереченнях на касаційну скаргу захисників та засудженого ОСОБА_8 прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 вказує на безпідставність їх доводів, просить залишити їх без задоволення, а вирок та ухвалу - без зміни.

Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило.

Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджені в судовому засіданні підтримали свої касаційні скарги, вважали обґрунтованими інші касаційні скарги зі сторони захисту та просили їх задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційні скарги необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційних скаргах, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8, ОСОБА_6 у вчиненні кожним з них закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_8, ОСОБА_6 за пред`явленим їм обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту щодо відсутності у їх діях складу вказаного вище злочину. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи сторони захисту необґрунтованими, і на підтвердження винуватості ОСОБА_8, ОСОБА_6 у вчиненні кожним з них злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, зазначив таке.

Відповідно до ст. 191 ч. 5 КК України кримінально караними діяннями визнаються дії, передбачені частинами 1-4 цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою. У свою чергу, частини 2, 3 ст. 191 КК України передбачають такі дії, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Таким чином, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, кваліфікується за ст. 191 ч. 5 КК України.

Частиною 3 статті 18 КК України визначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Згідно зі ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Для цілей ст. 191 КК України пунктом 4 примітки до ст. 185 КК України передбачено, що злочин вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, визнається вчиненим в особливо великих розмірах.

При цьому замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ст. 15 ч. 1 КК України).

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ст. 15 ч. 2 КК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ДП «Південдіпрошахт» відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 534 від 20 грудня 2010 року засноване на державній власності шляхом перетворення з ВАТ «Південдіпрошахт». Відповідно до пункту 3.1 статуту ДП «Південдіпрошахт», затвердженого наказом Міненерго № 285 від 15 липня 2011 року та зареєстрованого 11 серпня 2011 року, підприємство є юридичною особою, державним унітарним комерційним підприємством. Місцезнаходження підприємства: м. Харків, вул. Пушкінська, 5 (п. 1.3 статуту). Предметом діяльності ДП «Південдіпрошахт» є діяльність у сфері інжинірингу; діяльність у сфері геології та геологорозвідування - вишукувальні роботи для будівництва, розроблення стандартного програмного забезпечення тощо (п. 2.2 статуту).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном на умовах, встановлених цим статутом, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству (п. 4.1 статуту).

Пунктом 1 наказу Міненерго № 561 від 07 листопада 2018 року розпочато процедуру реорганізації ДП «Південдіпрошахт» шляхом його приєднання до ДП «Національна вугільна компанія» та одночасно створено комісію з реорганізації державного підприємства. Реорганізація тривала до моменту скасування наказу № 561 наказом Міненерго № 121 від 28 лютого 2020 року.

У листопаді 2018 року у ОСОБА_8, який тоді обіймав посаду в.о. директора ДП «Південдіпрошахт», і ОСОБА_6, який обіймав посаду його заступника, виник умисел на заволодіння грошовими коштами в розмірі 7 000 000 грн цього державного підприємства. З цією метою вони склали та підписали 4 аналогічні за змістом договори про надання послуг на переведення паперового архіву ДП «Південдіпрошахт» у електронний вигляд, від імені якого діяв ОСОБА_8, з ТОВ «Лімітед Едішн», де ОСОБА_6 був засновником, єдиним учасником та директором, до компетенції якого належало вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю цього товариства.

З метою приховання протиправності дій договори були датовані 01 березня 2018 року - днем, який передував призначенню ОСОБА_6 на посаду заступника директора ДП «Південдіпрошахт» (01 квітня 2018 року) і його працевлаштуванню на підприємстві.

Пунктом 1 кожного із вказаних вище договорів було визначено яких саме шахт стосувався кожний договір, а згідно з розділом 4 договорів вартість робіт, яка мала визначатись відповідно до акта приймання-передачі і не могла перевищувати окрему для кожного договору суму, а їх оплата мала здійснюватись шляхом перерахування коштів на банківський рахунок або іншим не забороненим законодавством способом.

Було підписано такі договори: № 01/03-18-1 щодо паперового архіву стосовно шахт «Новогродовская № 2, им. Кирова, Славяно-Сербская». Максимальна вартість 1,84 млн грн; № 01/03-18-2 щодо паперового архіву стосовно шахт «Суходолськая № 1, Фащевка, Дуванная (Баранова)». Максимальна вартість 1,78 млн грн; № 01/03-18-3 щодо паперового архіву стосовно шахт «им. Менжинского (Мария Глубокая), Северная, Черкасская». Максимальна вартість 1,85 млн грн; договір № 01/03-18-4 щодо паперового архіву стосовно шахт «Родинская, Шахта 4-6, им. Димитрова». Максимальна вартість 1,49 млн грн. Верхня сукупна межа вартості за 4-ма договорами склала 6 960 000 грн.

Укладення цих договорів відбулося поза межами процедури електронних закупівель у порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Оглядом сайту Prozorro судом першої інстанції встановлено, що ДП «Південдіпрошахт» у період з 01 січня 2016 року по 01 січня 2020 року закупівель не проводило (протокол від 03 грудня 2020 року, т. 12, а.с. 207).

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що наміру реально виконувати умови договорів від 01 березня 2018 року, укладених між ДП «Південдіпрошахт» та ТОВ «Лімітед Едішн», ОСОБА_6 і ОСОБА_8 не мали, лише забезпечивши вигляд реальності їх виконання за рахунок дій працівника державного підприємства ОСОБА_12 з фотографування частини архіву.

Укладення договорів від 01 березня 2018 року створило штучні документальні підстави для виникнення заборгованості у ДП «Південдіпрошахт» перед ТОВ «Лімітед Едішн». Судом встановлено, що під укладенням договорів конкретно в цьому випадку мається на увазі їх виготовлення та підписання (створення), адже жодних документальних слідів у бухгалтерському обліку обох підприємств вони не залишили, жодних документів, пов`язаних з їх виконанням, виявлено не було, а їх реквізити у передавальному балансі були замасковані реквізитами неіснуючого договору № ЮГ-0000010.

Другим етапом замаху на заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» стало перетворення неіснуючої заборгованості цього підприємства за договорами у цінні папери - векселі, що одночасно виключало необхідність стягувати заборгованість у більш тривалому судовому порядку. 15 листопада 2018 року ОСОБА_8, діючи на виконання спільних із ОСОБА_6 домовленостей, використовуючи реквізити відкритого ним у вересні 2018 року банківського рахунку № НОМЕР_1 ДП «Південдіпрошахт» в AT «Укрбудінвестбанк», придбав у цьому банку 10 бланків простих векселів, за що перерахував із зазначеного рахунку на банківський рахунок AT «Укрбудінвестбанк» 330 грн. 04 червня 2019 року ОСОБА_8, перебуваючи у м. Харкові по вул. Пушкінській, 5, усвідомлюючи, що жодних послуг за договорами від 01 березня 2018 року ДП «Південдіпрошахт» зі сторони ТОВ «Лімітед Едішн» не надавалося, а змін щодо способу проведення розрахунків шляхом пред`явлення векселів до цих договорів внесено не було, вніс до бланків простих векселів серії АА № 2724901 та серії АА № 2724903 завідомо неправдиві відомості про зобов`язання державного підприємства сплатити на користь ТОВ «Лімітед Едішн» за пред`явленням 6 500 000 грн та 500 000 грн відповідно, після чого підписав їх та скріпив печаткою ДП «Південдіпрошахт». Цього ж дня ОСОБА_6 і ОСОБА_8 склали та засвідчили своїми підписами акт приймання-передачі векселів серії АА № 2724901 на суму 6 500 000 грн та серії АА № 2724903 на суму 500 000 грн, за яким векселедавець, тобто ДП «Південдіпрошахт», передало, а векселеодержувач - ТОВ «Лімітед Едішн» їх отримало в рахунок погашення боргу за договорами від 01 березня 2018 року про надання послуг щодо переведення паперового архіву державного підприємства в електронний вигляд.

Третім етапом замаху на заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» ОСОБА_6 та ОСОБА_8 стало одержання виконавчого документа, для чого необхідно було опротестувати векселі та вчинити виконавчий напис у нотаріуса. Цей етап забезпечував негайне одержання виконавчого документа та відповідно включення заборгованості до черги задоволення вимог кредиторів у межах виконавчого провадження. Здійснення цього етапу було обумовлене наявною у них інформацією про вірогідний продаж майна ДП «Південдіпрошахт» 31 жовтня 2019 року. Безпосередньо перед цим аукціоном ОСОБА_8 і ОСОБА_6 почали реалізовувати цей етап, а завершили його наступного дня поданням державному виконавцю двох заяв про відкриття виконавчих проваджень.

Так, ОСОБА_8 і ОСОБА_6, усвідомлюючи відсутність у ДП «Південдіпрошахт» можливості сплатити 7 млн грн ТОВ «Лімітед Едішн» за векселями у випадку пред`явлення їх до оплати, 29 жовтня 2019 року склали та засвідчили своїми підписами акт пред`явлення цьому державному підприємству до платежу векселів серії АА № 2724901 та серії АА № 2724903 на загальну суму 7 млн грн. Метою таких дій було отримання зазначених грошових коштів за результатами продажу ГУ ДФС в Харківській області 31 жовтня 2019 року на аукціоні адміністративної будівлі у м. Харкові по вул. Пушкінській, 5, яка на праві власності належала ДП «Південдіпрошахт». Цим актом визначено, що ДП «Південдіпрошахт» протягом одного банківського дня з дня його складання 30 жовтня 2019 року зобов`язувалося здійснити платіж на користь ТОВ «Лімітед Едішн» у розмірі 7 млн грн.

У подальшому ОСОБА_6, достовірно знаючи, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2374-ІІІ вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом, вирішив звернутися разом із ОСОБА_8 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_15 для опротестування нею векселів серії АА № 2724901 та серії АА № 2724903 на загальну суму 7 млн грн, з метою подальшого відкриття виконавчих проваджень для стягнення вказаної суми на користь ТОВ «Лімітед Едішн» за рахунок коштів, одержаних в результаті продажу адміністративної будівлі ДП «Південдіпрошахт».

31 жовтня 2019 року близько 14 години ОСОБА_8 і ОСОБА_16 прибули до приміщення офісу Харківської філії «Українська універсальна біржа» за адресою: м. Харків, вул. Лермонтівська, 20, де проводився організований ГУ ДФС в Харківській області аукціон з продажу буд. № 5 по вул. Пушкінській в м. Харкові, за результатами якого ОСОБА_8, використовуючи своє службове становище як керівника ДП «Південдіпрошахт», незважаючи на виведення його зі складу комісії з реорганізації державного підприємства, підписав з ТОВ «Пушка-5» договір купівлі-продажу будинку № 5 по вул. Пушкінській у м. Харкові, який належав на праві власності ДП «Південдіпрошахт» та де знаходилося підприємство, на загальну суму 17 738 908,06 грн.

При цьому ОСОБА_8 і ОСОБА_6 було відомо, що після погашення податкового боргу перед органами ДФС на рахунку ДП «Південдіпрошахт» залишаться грошові кошти, якими вони зможуть заволодіти після опротестування нотаріусом пред`явлених до платежу векселів серії АА № 2724901 та серії АА № 2724903 у межах відповідних виконавчих проваджень. 31 жовтня 2019 року близько 15 години вони прибули до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 146, прим 32-А-В, де ОСОБА_6 подав від імені ТОВ «Лімітед Едішн» заяву, скріплену печаткою, про необхідність опротестування векселів серії АА № 2724901 на суму 6 500 000 грн та серії АА № 2724903 на суму 500 000 грн. У свою чергу, ОСОБА_8, перебуваючи в цей же час за місцезнаходженням приватного нотаріуса ОСОБА_15 за вказаною вище адресою, на вимогу останньої передав їй заздалегідь підготовлений лист ДП «Південдіпрошахт» від 30 жовтня 2019 року № 30/10-10 за своїм підписом, що був скріплений печаткою державного підприємства, про неможливість здійснення оплати у розмірі 7 млн грн через відсутність грошових коштів у ДП «Південдіпрошахт».

У зв`язку з цим, приватний нотаріус ОСОБА_15 31 жовтня 2019 року вчинила протест № 872 у неплатежі за векселем серії АА № 2724901 на суму 6 500 000 грн та протест № 874 у неплатежі за векселем серії АА № 2724903 на суму 500 000 грн, після чого вчинила виконавчі написи № 873 та № 875 про стягнення на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн та 500 000 грн відповідно.

Надалі 01 листопада 2019 року ОСОБА_6, як директор ТОВ «Лімітед Едішн», подав до Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного управління юстиції у Харківській області дві заяви про відкриття виконавчих проваджень за опротестованими нотаріусом ОСОБА_15 векселями серії АА № 2724901 на суму 6 500 000 грн № 872 та серії АА № 2724903 на суму 500 000 грн № 874, а також вчиненими виконавчими написами № 873 та № 875 про стягнення з ДП «Південдіпрошахт» на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн 500 000 грн відповідно.

07 листопада 2019 року за результатами розгляду цих заяв державний виконавець Київського відділу ДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 про стягнення з ДП «Південдіпрошахт» на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн та 500 000 грн відповідно.

Останнім етапом замаху на заволодіння грошовими коштами державного підприємства ОСОБА_8 і ОСОБА_6 стало виключення з виконавчих проваджень вимог до ДП «Південдіпрошахт», пов`язаних з трудовими відносинами, оскільки зазначені вимоги мали погашатися в першу чергу, а їх сукупний розмір був співмірний сумі грошових коштів, яка залишися після реалізації майна ДП «Південдіпрошахт».

З цією метою ОСОБА_8 і ОСОБА_6 подали до судів 47 заяв про заміну державного підприємства як сторони виконавчого провадження через нібито закінчення процедури реорганізації та правонаступництво ДП «Національна вугільна компанія», проте такі заяви задоволені не були, а виконавчі провадження за виконавчими написами нотаріуса були зупинені.

Так, у листопаді 2019 року ОСОБА_8, використовуючи своє службове становище як керівника ДП «Південдіпрошахт», подав 46 заяв до Київського районного суду м. Харкова та 1 заяву до господарського суду Харківської області про заміну сторони у відповідних виконавчих провадженнях ДП «Південдіпрошахт» на його правонаступника ДП «Національна вугільна компанія» через нібито закінчення процедури реорганізації. Проте, за результатами розгляду таких заяв суди протягом листопада 2019 року - січня 2020 року в їх задоволенні відмовили, а 19 листопада 2019 року державний виконавець Київського відділу ДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області зупинив виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 про стягнення з ДП «Південдіпрошахт» на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн та 500 000 грн відповідно на підставі ст. 34 ч. 1 п. 5 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із зверненням виконавця до суду із заявою про заміну сторони правонаступником у порядку, встановленому ст. 15 ч. 5 цього Закону.

При цьому за повідомленням податкового керуючого ГУ ДФС в Харківській області від 06 листопада 2019 року виручка від реалізації на третьому цільовому аукціоні майна ДП «Південдіпрошахт» склала 17 738 906,06 грн, з яких 7 185 287,69 грн були спрямовані на погашення податкової заборгованості, 2 670 835,91 грн - на витрати, пов`язані з реалізацією майна, а 7 882 782,46 грн, як залишок від реалізації майна, були перераховані на рахунок ДП «Південдіпрошахт» в AT «ПУМБ».

У подальшому отримані ДП «Південдіпрошахт» грошові кошти у розмірі 7 882 782,46 грн були примусово стягнуті 05 листопада 2019 року державним виконавцем на депозитний рахунок Київського відділу ДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, з якого були використані для погашення заборгованості щодо виплати заробітної плати працівникам ДП «Південдіпрошахт» у розмірі 6 603 575,38 грн, погашення заборгованості перед бюджетом в розмірі 174 619,7 грн та погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 1 155 424,25 грн.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові та речові докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 і ОСОБА_6 вчинили закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньої змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто злочин, передбачений ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України.

При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами, і відхилив версію сторони захисту про реальність виконання договорів від 01 березня 2018 року, зазначивши у вироку ґрунтовні мотиви такого рішення.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_8 і ОСОБА_6, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.

Проте, засуджений ОСОБА_6 і захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_11 не погодились із вироком суду першої інстанції та подали апеляційні скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, більшість доводів яких є аналогічними доводам касаційних скарг щодо незаконності та необґрунтованості вироку суду.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція суду апеляційної інстанції полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг, належним чином перевірив викладені у них доводи, більшість з яких аналогічна доводам касаційних скарг, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, кожним із них.

При цьому за клопотанням сторони захисту суд апеляційної інстанції повторно дослідив докази, на які вона посилалась в обґрунтування своїх доводів, а щодо інших доказів, які були використані судом першої інстанції при ухваленні вироку та які повторно не були досліджені, колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції дослідив ці докази з дотриманням засади безпосередності й надав їм правову оцінку.

Апеляційна палата погодилася з висновком суду першої інстанції щодо підписання ОСОБА_6 і ОСОБА_8 договорів у листопаді 2018 року датою 01 березня 2018 року, визнавши необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, навівши такі мотиви.

Так, суд першої інстанції встановив, що у листопаді 2018 року, точний час органом досудового розслідування не встановлений, у ОСОБА_8, який тоді обіймав посаду в.о. директора ДП «Південдіпрошахт», і ОСОБА_6, який обіймав посаду його заступника, виник умисел на заволодіння грошовими коштами державного підприємства. З цією метою вони склали та підписали 4 договори про надання послуг на переведення паперового архіву ДП «Південдіпрошахт» у електронний вигляд. З метою приховання протиправності цих дій, договори були датовані 01 березня 2018 року, тобто днем, який передував призначенню ОСОБА_6 на посаду заступника директора ДП «Південдіпрошахт» 01 квітня 2018 року і його працевлаштуванню на підприємстві. Такі висновки, на переконання колегії суддів апеляційної палати, узгоджуються з такою хронологією подій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року ДП «Південдіпрошахт» було надано дозвіл ГУ ДФС у Харківській області на погашення суми податкового боргу у розмірі 3 478 127 грн 59 коп. за рахунок майна, яке перебувало у податковій заставі.

17 вересня 2018 року на підставі звернення в.о. директора ДП «Південдіпрошахт» ОСОБА_8 в АТ «Укрбудінвестбанк» було відкрито рахунок для ДП «Південдіпрошахт», а 14 листопада 2018 року ОСОБА_8 придбав у цьому ж банку 10 бланків простих векселів (АА2724901-АА2724910), за що перерахував із зазначеного рахунку на банківський рахунок AT «Укрбудінвестбанк» 330 грн.

Також на підтвердження обставин щодо фактичного періоду підписання договорів та виникнення умислу на вчинення злочину, колегія суддів апеляційної палати, послалась на показання ОСОБА_6, який підтвердив, що придбання векселів, яке відбувалось через тиждень після прийняття наказу про реорганізацію ДП «Південдіпрошахт», переслідувало на меті, зокрема і можливість фіксації боргових зобов`язань держпідприємства у майбутньому без жодних умов чи необхідності доведення факту надання послуг та їх обсягу в судовому порядку. Неможливість укладення договорів 01 березня 2018 року підтвердилась даними про місцеперебування мобільних терміналів зв`язку, якими користувались ОСОБА_8 і ОСОБА_6 . Активізація ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у часі була пов`язана саме з процедурою продажу на цільовому аукціоні приміщення державного підприємства, тобто з моментом усвідомлення ними того, що після задоволення вимог кредиторів (сплати податкового боргу) «неоприбуткованими» залишаються грошові кошти у сумі понад 7 млн грн. При цьому ОСОБА_8 і ОСОБА_6 вживались заходи на приховування злочинного характеру укладених договорів.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника щодо реальності укладення між ДП «Південдіпрошахт» і ТОВ «Лімітед Едішн» договорів та ведення господарської діяльності, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

За твердженням сторони захисту, необхідність укладення договорів була обумовлена прагненням зберегти архів через його унікальність і велике значення як для підприємства, так і для всієї вугільної промисловості в цілому, а негайність потреби в його збереженні була обумовлена технічним станом приміщення, у якому він фізично знаходився, зокрема, пошкодженням та протіканням даху.

Разом з тим, ця обставина сама по собі не була визнана судами попередніх інстанцій достатньою для визнання дій ОСОБА_8 і ОСОБА_6 правомірними. Вочевидь, вчинення дій з використанням безпричинних з господарської точки зору правочинів негайно викликало б сумніви в оточення, зокрема, керівних та органів контролю, і поставило б під загрозу можливість доведення злочинного плану від самого початку його реалізації, а наявність реальної зовнішньої загрози інтересам підприємства могло використовуватися для приховання справжніх мотивів та створення видимості захисту його інтересів.

Крім того, суд апеляційної інстанції визнав непереконливими твердження ОСОБА_8 про виконання ним усної вказівки Прем`єр-міністра щодо вжиття заходів з цифровізації документообігу. Додатково про сумнівність такої позиції свідчать показання ОСОБА_8, що вказівка ним була отримана від Прем`єр-міністра України ОСОБА_17, який був призначений на цю посаду 29 серпня 2019 року, тобто через півтора року після моменту укладення договорів.

Спеціалісти Держаудитслужби дослідили фінансовий стан ДП «Південдіпрошахт» та встановили, що сукупний дохід ДП «Південдіпрошахт» у 2018 році становив 1 147 000 грн, у тому числі чистий дохід 649 000 грн. У 2018 році на підприємстві утворилася кредиторська заборгованість перед ТОВ «Лімітед Едішн» у розмірі 15 300 000 млн грн, що складає 93,3% від кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги, та 42,5% від загальної кредиторської заборгованості підприємства з урахуванням заборгованості перед бюджетом та з оплати праці.

Врахувавши такі цифри, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладені ДП «Південдіпрошахт» з ТОВ «Лімітед Едішн» договори не мали під собою жодного економічного підґрунтя, їх укладення було неспівмірне з фінансовими можливостями підприємства, сума заборгованості за ними у десятки разів перевищувала обсяг річного доходу, а факт їх укладення фактично подвоїв і без того значну кредиторську заборгованість цього підприємства.

Також судами було встановлено, що договори від 01 березня 2018 року були підписані з одного боку директором ТОВ «Лімітед Едішн» ОСОБА_6, а з іншого - в.о. директора ДП «Південдіпрошахт» ОСОБА_8 . Разом з тим, як зазначив ОСОБА_6, на момент укладення договорів він вже фактично виконував обов`язки заступника директора з правових питань в ДП «Південдіпрошахт», а з 01 квітня 2018 року був призначений на цю посаду офіційно.

Таким чином, ОСОБА_6 одноосібно представляв одну сторону договору (виконавця) як керівник та одноосібний власник ТОВ «Лімітед Едішн». Одночасно, ОСОБА_6 належав до керівництва іншої сторони договору (замовника) та за колом своїх обов`язків мав відстоювати інтереси цієї сторони, зокрема, узгоджувати умови договору, не допускаючи їх невигідності для ДП «Південдіпрошахт», контролювати його виконання, вживати заходів до ТОВ «Лімітед Едішн» у випадку його невиконання, у тому числі проводити претензійно-позовну роботу.

Суди попередніх інстанцій вказали, що до укладення та виконання договорів з обох сторін була залучена одна й та сама особа, що не узгоджується з принципами звичайної економічної діяльності. Такі принципи передбачають прагнення кожної зі сторін договору мінімізувати витрати та досягти якомога більшого економічного ефекту (прибутку). Позиції сторін договору в переважній більшості є конкуруючими, а якщо ж позиції обох сторін договору визначаються та відстоюються однією особою, то така ситуація не сумісна з ознаками економічної діяльності як з зовнішньої, так і зі змістовної сторони.

Наведені обставини, згідно висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердили реальність фінансово-господарського змісту договорів від 01 березня 2018 року.

Судами також встановлено, що станом на 31 грудня 2018 року ОСОБА_8 у передавальному балансі вже зафіксував існування заборгованості у ДП «Південдіпрошахт» перед ТОВ «Лімітед Едішн» у розмірі 15,3 млн грн. Така сума, на думку колегії апеляційної палати, неспівмірна з реальною вартістю робіт та свідчить про те, що укладення договорів не було обумовлено бажанням досягти будь-якого економічного чи господарського результату.

Наведені обставини, окрім очевидної невідповідності вартості, визнані судом апеляційної інстанції такими, що свідчать про відсутність будь-яких перешкод виконати такі роботи безпосередньо зусиллями працівників ДП «Південдіпрошахт», які фактично і виконувалися працівником цього державного підприємства ОСОБА_12, а укладення договорів з ТОВ «Лімітед Едішн» не було економічно обґрунтованим.

Доводи сторони захисту про сканування ОСОБА_12 документів відповідно до вилучених у нього фотофайлів суд апеляційної інстанції, враховуючи їх кількість і можливість їх виконання однією людиною протягом робочого часу, визнав безпідставними і такими, що свідчать про створення видимості виконання робіт, а не їх фактичне виконання, обсяг виконаних робіт не відповідає як загальній сумі, зазначеній в опротестованих векселях (7 000 000 грн), так і сумі, на яку, за твердженням ОСОБА_8 і ОСОБА_6, були виконані роботи на понад 15 млн грн. Зазначене колегія суддів апеляційної інстанції визнала таким, що додатково підтверджує спосіб заволодіння коштами державного підприємства.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_12, колегія суддів апеляційної палати вказала, що у наказах ОСОБА_8 про встановлення для працівників ДП «Південдіпрошахт» неповного робочого дня з квітня по вересень 2018 року не згадується про встановлення такого режиму праці для ОСОБА_12 . Також у матеріалах справи відсутня посадова інструкція чи інший внутрішній документ ДП «Південдіпрошахт», який би окреслював коло посадових обов`язків ОСОБА_12, що свідчить про те, що останній мав виконувати свої посадові обов`язки на державному підприємстві на умовах повного робочого дня. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що сторона обвинувачення навела переконливі докази, що ОСОБА_12 міг почати виконувати ці роботи лише з початку липня 2018 року, оскільки саме з цього часу його мобільний телефон реєструвався в зоні дії базових станцій мобільного зв`язку за місцерозташуванням ДП «Південдіпрошахт». Підтвердженням цього факту є дата створення фотографій у серпні 2018 року, які були виявлені на вилученому у ОСОБА_12 . НЖМД. Також суд апеляційної інстанції за матеріалами провадження зробив висновок, що ОСОБА_12 міг виконувати переведення архіву у цифровий вигляд у межах своїх посадових обов`язків як працівник ДП «Південдіпрошахт». Суд апеляційної інстанції також вказав, що дата створення файлів і папок на носії інформації, вилученому у ОСОБА_12, не спростовує пред`явлене ОСОБА_8 і ОСОБА_6 обвинувачення.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що у зазначених договорах була відсутня економічна мета, вартість робіт, обумовлена договорами, не відповідала ні дійсним потребам ДП «Південдіпрошахт», ні реальним можливостям обох сторін цих договорів (ДП «Південдіпрошахт» та ТОВ «Лімітед Едішн») виконати їх умови.

За таких обставин, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було встановлено необхідності визначення вартості виконаних ОСОБА_12 робіт, оскільки така його діяльність не була визнана такою, що здійснювалась в межах реального виконання його обов`язків перед ТОВ «Лімітед Едішн», а тому доводи касаційних скарг в цій частині щодо необхідності проведення такої оцінки шляхом проведення експертизи також є безпідставними.

Окремо колегією суддів апеляційної інстанції відзначено, що договори про переведення архіву в електронний вигляд від 01 березня 2018 року були укладені всупереч чинному законодавству, зокрема Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з цим факт їх існування і вартість таких робіт приховувалися ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . Комплекс відомостей про таку господарську діяльність - дійсна мета укладання договорів, вартість робіт, існування інших способів збереження архіву, відсутність в обох сторін договорів можливості виконати взяті на себе зобов`язання визнані судом апеляційної інстанції обставинами, які свідчать про те, що договори виступали лише способом заволодіння майном державного підприємства.

Оцінюючи дійсні наміри ОСОБА_8 і ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції окремо проаналізував документальне оформлення договорів, які не залишили жодних слідів у бухгалтерському обліку як ДП «Південдіпрошахт», так і ТОВ «Лімітед Едішн». За інформацією з ГУ ДПС в Харківській області ТОВ «Лімітед Едішн» відповідна податкова звітність до органів контролю не надавалася, реєстрація податкових накладних не здійснювалася. За даними бухгалтерського обліку заборгованість ДП «Південдіпрошахт» перед ТОВ «Лімітед Едішн» утворилася за результатами виконання умов договору № ЮГ-0000010 від 27.04.2018. Разом з тим, такий договір відсутній і ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не змогли пояснити природу цього договору, а також причин відсутності звичних бухгалтерських та податкових процедур, які супроводжують укладення і виконання господарських договорів, щодо всіх укладених між ними договорів.

Такі обставини оцінені судами попередніх інстанцій як вжиття ОСОБА_8 і ОСОБА_6 заходів для приховання факту укладення зазначених договорів, оскільки жодних документів, пов`язаних з їх укладанням (моніторинг цін, листування, пропозиції, примірники договорів), їх виконанням (акти приймання-передачі, постановлення на бухгалтерський облік результату робіт, відображення його у бухгалтерському балансі), розрахунків за ними (відображення кредиторської заборгованості) на підприємстві виявлено не було. Крім того, підстави виникнення кредиторської заборгованості за договорами були завуальовані реквізитами неіснуючого договору № ЮГ-0000010.

Окремою обставиною у цьому контексті, яка додатково розцінена судами як така, що вказує про наміри ОСОБА_8 і ОСОБА_6 приховати ці договірні відносини визнано недопущення співробітників Держаудитслужби до зустрічної перевірки ТОВ «Лімітед Едішн» та ненадання документів державного підприємства.

Встановлені вироком та не спростовані в ході апеляційного перегляду фактичні обставини, згідно висновку суду апеляційної інстанції, свідчать про те, що спільні дії ОСОБА_8 та ОСОБА_6 стосовно укладання та виконання договорів про переведення архіву в електронний вигляд суттєво відрізнялись від звичайної ділової (договірної) практики на цьому підприємстві, а тому доводи апеляційних скарг в цій частині визнані безпідставними.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції визнала необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що його дії були законними, а тому створювали виключно цивільно-правові (господарсько-правові) наслідки, що виключало наявність у цих діях складу злочину, вказавши, що одночасне виникнення з одного юридичного факту кримінально-правових та цивільно-правових (господарсько-правових відносин) є можливим та не може означати відсутність події злочину чи складу злочину в діянні особи. Як критерії зазначеного розмежування можуть використовуватися: елементи суб`єктивної сторони складу злочину: злочинна ціль (корислива мета, мета надання правомірного вигляду володінню відповідним чужим майном, яке набуте злочинним шляхом, відсутність ділової мети відповідного правочину тощо) та спрямованість і момент формування умислу (зокрема, направленість умислу на викрадення майна); а також елементи об`єктивної сторони складу злочину: характеристика діяння та способу його вчинення, наприклад, вчинення дій, які спричинюють неможливість вирішення ситуації цивільно-правовими способами (неможливість повернути майно, стягнути заборгованість тощо), здійснення діяння, яке явно відхиляється від усталеної ділової практики, використання повноважень всупереч інтересам організації чи всупереч їх призначенню тощо.

Колегія суддів апеляційної палати також погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 діяли спільно, за попередньою змовою і заздалегідь домовились про вчинення злочину. Такого висновку суд дійшов зі встановленого судом першої інстанції характеру їх дій, наявності узгодженої послідовності їх вчинків, що складають об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, відповідно до узгодженого між ними плану, виходячи з повноважень, досвіду та знань кожного з них. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що виникнення безумовних грошових зобов`язань у ДП «Південдіпрошахт» перед ТОВ «Лімітед Едішн», без здійсненої узгодженої сукупності дій ОСОБА_6 та в.о. директора ДП «Південдіпрошахт» ОСОБА_8 щодо укладення договорів про переведення архіву в електронний вигляд без наміру їх виконання, придбання векселів у банківській установі, внесення до них відомостей про зобов`язання сплатити ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн та 500 000 грн, підписання та скріплення їх печаткою, підписання та скріплення печатками актів приймання-передачі векселів, їх опротестування у зв`язку з неможливістю здійснення ДП «Південдіпрошахт» оплати, вчинення виконавчих написів та звернення до органів державної виконавчої служби, було б неможливим. Дії ОСОБА_6 та ОСОБА_8 були охоплені спільним умислом, їх участь у скоєнні кримінального правопорушення була активною та рівноправною, і вчинення кримінального правопорушення як ОСОБА_6, так і ОСОБА_8, було з використанням службових повноважень кожного з них, які діяли як службові особи та співвиконавці.

Відхиляючи доводи сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції також вказав, що відповідні висновки суду першої інстанції ґрунтуються на сукупності таких обставин: погодження дій щодо укладення договорів датою 01 березня 2018 року, яка передувала призначенню ОСОБА_6 на посаду заступника директора ДП «Південдіпрошахт»; прийняття, пред`явлення ОСОБА_6 векселів до оплати, їх опротестування у зв`язку з неможливістю здійснення ДП «Південдіпрошахт» оплати, вчинення виконавчих написів та звернення до органів державної виконавчої служби; унеможливлення доступу працівників правоохоронних органів до документації щодо діяльності ДП «Південдіпрошахт»; укладення договорів поза межами процедури електронних закупівель, передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі»; приховування реквізитів договорів при наданні до профільного міністерства звітності; відсутність у бухгалтерському обліку, в первинних документах, у звітності як ДП «Південдіпрошахт», так і ТОВ «Лімітед Едішн» відомостей, які могли б вказувати на існування таких договірних відносин; недопущення співробітників Держаудитслужби до зустрічної перевірки ТОВ «Лімітед Едішн» та ненадання документів державного підприємства при здійсненні аудиту ДП «Південдіпрошахт» у травні 2019; одиничне використання цих договорів лише під час опротестування векселів нотаріусом наприкінці жовтня 2019 року.

Таким чином суд апеляційної інстанції резюмував, що пред`явлене ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачення є доведеним у вчиненні ними злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, у співучасті як співвиконавцями.

Крім того, в межах перевірки інших доводів апеляційних скарг щодо не встановлення судом першої інстанції у діях ОСОБА_6 і ОСОБА_8 усіх обов`язкових елементів складу злочину, суд апеляційної інстанції визнав їх необґрунтованими та навів такі мотиви прийнятого рішення в цій частині.

Так, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_8 не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, вказавши на те, що хоч він після 29 липня 2019 року і був виведений зі складу комісії з реорганізації ДП «Південдіпрошахт», проте до 09 січня 2020 року продовжував обіймати посаду виконувача обов`язків директора ДП «Південдіпрошахт» і продовжував виконувати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції на державному підприємстві, тобто відповідно до ст. 18 ч. 3 КК України мав статус службової особи. Зловживання службовим становищем ОСОБА_8, як вказав суд апеляційної інстанції, продовжувалось і після того як він мав би припинити виконувати повноваження директора ДП «Південдіпрошахт» у зв`язку з початком діяльності комісії з реорганізації, про що йому було відомо. Проте, діючи у межах спільного з ОСОБА_6 умислу, направленого на заволодіння чужим майном та приховування своїх злочинних дій, ОСОБА_8 не передав комісії з реорганізації статутні документи, печатку, податкову і бухгалтерську звітність, внутрішню документацію підприємства тощо, а продовжував здійснювати адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, зокрема, підписував документи та здійснював інші дії від імені державного підприємства, що визнано однією з форм зловживання службовим становищем, а саме, свідоме штучне продовження виконання службовою особою своїх повноважень, строк яких сплив.

При цьому колегія суддів апеляційної палати зазначила, що частина дій ОСОБА_8 і ОСОБА_6, які кваліфіковані як закінчений замах на заволодіння майном державного підприємства, були вчинені до виключення 29 липня 2019 року ОСОБА_8 зі складу комісії з реорганізації. Зокрема, укладення договорів про переведення архіву в електронний вигляд, придбання векселів у банківській установі, внесення до них відомостей про зобов`язання сплатити на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн і 500 000 грн, підписання та скріплення їх печаткою, підписання та скріплення печатками актів приймання-передачі векселів. 04 червня 2019 року ДП «Південдіпрошахт», в особі керівника - ОСОБА_8, передало векселі на користь ТОВ «Лімітед Едішн», в особі ОСОБА_6, а у подальшому, останній, реалізовуючи свою частину злочинного умислу, вчинив з ними низку обумовлених спільним злочинним планом дій. Тим самим 04 червня 2019 року ОСОБА_8 і ОСОБА_6, маючи статус службових осіб, зафіксували наявність у ДП «Південдіпрошахт» заборгованості перед ТОВ «Лімітед Едішн» у сумі 7 000 000 грн за вже нібито надані послуги з переведення архіву державного підприємства в електронний вигляд і саме в цей момент у останнього виникли безумовні грошові зобов`язання перед ТОВ «Лімітед Едішн» щодо платежів за векселями. При цьому виключення ОСОБА_8 зі складу комісії з реорганізації державного підприємства відбулось не з волі останнього, навпаки, він не погоджувався з таким рішенням і, як він повідомив суду, продовжував реалізацію повноважень керівника державного підприємства «за інерцією». Як встановив суд, закінчений замах на заволодіння майном був вчинений за попередньою змовою групою осіб, отже подальші дії - пред`явлення векселів до оплати, їх опротестування у зв`язку з неможливістю здійснення державним підприємством оплати, вчинення виконавчих написів та звернення до державної виконавчої служби із заявами про відкриття виконавчих проваджень були вчинені іншим спільником ОСОБА_6 .

Щодо наявності підпису ОСОБА_8 та печатки державного підприємства на акті пред`явлення векселів до платежу, тобто після його виключення 29 липня 2019 року зі складу комісії з реорганізації ДП «Південдіпрошахт», колегія суддів апеляційної інстанції врахувала нормативне регулювання процедури пред`явлення векселів до платежу і вказала про таке. Відповідно до п. 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, при прийнятті векселя до опротестування нотаріус повинен, серед іншого, перевірити факт пред`явлення векселя до сплати. Підтвердженням факту пред`явлення векселя до сплати є відмітка векселедавця на письмовій вимозі про прийняття вимоги про сплату векселя або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення такої вимоги поштою чи телеграфом на адресу, вказану у векселі.

Таким чином наявність підпису керівника державного підприємства на акті пред`явлення векселів до платежу, хоча і є одним з можливих етапів у процедурі опротестування векселя, але не є його обов`язковою умовою, без якої опротестування не відбудеться (лат. condicio sine qua non). Суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідь нотаріуса ОСОБА_15, вказав, що чинне законодавство не містить обмежень щодо будь-якого способу передачі векселедавцю вимоги про оплату векселя, і наголосив на безспірній природі опротестування векселя, а також на тому, що на день опротестування векселів до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-яких змін щодо осіб, що мають право вчиняти дії від імені юридичної особи ДП «Південдіпрошахт» не вносилось. Цим суд апеляційної інстанції спростував позицію ОСОБА_6 про те, що нотаріус при опротестуванні векселя здійснює контроль щодо повноти наданих послуг, вивчає первинні документи (договори, акти виконаних робіт, звірок) та відхилив такі доводи апеляційної скарги.

Також, колегія суддів апеляційної палати визнала безпідставними доводи ОСОБА_6 про те, що він не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України, пославшись на постанову Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14.11.2013 у справі № 5-30 кс 13 (рішення про правильну кваліфікацію заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в аспекті розмежування його з шахрайством). Суд апеляційної інстанції визнав це рішення релевантним і застосовним у частині того, що дії службової особи ОСОБА_6 як директора ТОВ «Лімітед Едішн» з укладення та виконання правочинів, зокрема, договорів про переведення архіву в електронний вигляд ДП «Південдіпрошахт» щодо майна цього підприємства, яке не було йому ввірене та не перебувало у його віданні, а перебувало у державній власності, можуть бути кваліфіковані за ст. 191 ч. 2 КК України як вчинені шляхом зловживання службовим становищем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказав, що кваліфікація діяння як привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 ч. 2 КК України), не обумовлене обов`язковою наявністю в службової особи компетенції щодо майна, яке підлягало розкраданню, а також фактом перебування майна у віданні саме цієї службової особи. Принциповим є лише використання службовою особою свого службового становища (влади) для здійснення викрадення майна. В обґрунтування такого висновку суд апеляційної інстанції послався і на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 991/3966/20.

Врахувавши спосіб заволодіння майном у цій справі, який полягав в укладенні двосторонніх правочинів між ДП «Південдіпрошахт» (від імені якого діяв ОСОБА_8 ) та ТОВ «Лімітед Едішн» (від імені якого діяв ОСОБА_6 ), придбанні ОСОБА_8 векселів у банківській установі, внесення до них відомостей про зобов`язання сплатити на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн і 500 000 грн, підписання та скріплення їх печаткою, підписання ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та скріплення печатками актів приймання-передачі векселів, які і мали стати підставою для вилучення майна ДП «Південдіпрошахт», з подальшими рішеннями ОСОБА_6, як службової особи ТОВ «Лімітед Едішн», про пред`явлення векселів до оплати, їх опротестування у зв`язку з неможливістю здійснення державним підприємством оплати, вчинення виконавчих написів та звернення до органів державної виконавчої служби, колегія суддів апеляційної палати дійшла висновку, що за обставин цієї справи ОСОБА_6 використав своє службове становище для здійснення замаху на заволодіння майном державного підприємства, а тому є суб`єктом - співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України.

Погодився суд апеляційної інстанції зі встановленим судом першої інстанції об`єктом злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, посягання на який здійснили ОСОБА_8 і ОСОБА_6, навівши в ухвалі підстави, з яких апеляційна скарга захисника ОСОБА_11 в цій частині визнана необґрунтованою.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено те, що безпосереднім основним об`єктом вчиненого злочину є право власності ДП «Південдіпрошахт» на майно, щодо якого було вчинено злочинне посягання. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася із позицією сторони захисту і вказала, що об`єктом протиправного посягання цієї категорії злочинів може бути не лише чуже майно як матеріальний об`єкт, а і право власності на безготівкові грошові кошти.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 і ОСОБА_8 інкриміновано вчинення закінченого замаху на заволодіння майном державного підприємства, яке полягало у незаконному, шляхом зловживання службовим становищем, отриманні грошових коштів ДП «Південдіпрошахт» у розмірі 7 000 000 грн. Для заволодіння саме цією сумою грошових коштів вони вчинили ряд дій, які за інших умов гарантовано призвели б до бажаного для них результату, - укладення договорів, придбання векселів, пред`явлення їх до платежу, опротестування, відкриття виконавчих проваджень, стягнення коштів на користь підконтрольного ОСОБА_6 підприємства. За умов доведення злочину до кінця і заволодіння цим майном, йшлося б про уречевлене майно - грошові кошти у розмірі 7 000 000 грн.

За таких обставин, доводи касаційних скарг щодо об`єкту посягання є безпідставними. При цьому слід зазначити, що суди попередніх інстанцій встановили, що використання векселів було засобом для заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт», опротестування яких у нотаріуса створило підстави для виконавчих проваджень щодо цього державного підприємства на загальну суму 7 000 000 грн.

Вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі є інструментом грошового ринку, що мають вартість, яка може бути визначена у будь-який момент часу.

Після пред`явлення ОСОБА_6 від імені ТОВ «Лімітед Едішн» векселів до виконання ДП «Південдіпрошахт», їх опротестування нотаріусом і відкриття виконавчих проваджень, вони перестали бути лише підставою для права вимоги, а стали реальним інструментом для отримання грошових коштів державного підприємства.

Додані до касаційної скарги захисників науково-правовий висновок від 29 січня 2025 року та науковий висновок фахівців у галузі кримінального права від 20 січня 2025 року не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність у діях ОСОБА_6 і ОСОБА_8 усіх елементів складу злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, а тому такі доводи касаційної скарги також є безпідставними.

Враховуючи те, що судами було встановлено наявність у ОСОБА_6 і ОСОБА_8 прямого умислу на заволодіння чужим майном - грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» у розмірі 7 000 000 грн та дійсне розуміння того, що внаслідок виконання ними спільно ряду дій вони будуть мати реальну можливість отримати ці грошові кошти через ТОВ «Лімітед Едішн», відсутність таких коштів у власності державного підприємства під час вчинення ними дій, спрямованих на заволодіння такими коштами, не виключало можливість кваліфікації дій кожного з них за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України.

Обставини цього кримінального провадження вказують на вчинення ОСОБА_6 і ОСОБА_8 замаху на заволодіння грошовими коштами державного підприємства у декілька етапів, у тому числі з використанням відомих їм механізмів, зокрема з використанням векселів, їх опротестування з подальшим ініціюванням виконавчих проваджень, і паралельним продажем майна цього підприємства. Зазначене свідчить про наявність і необхідність виконання багатьох умов для доведення їх злочинного умислу до кінця, а саме - заволодіння грошовими коштами, які після продажу майна та погашення частини заборгованості, мали залишатися на рахунку ДП «Південдіпрошахт». При цьому більша частина з цих умов залежала від виконання безпосередньо ОСОБА_6 і ОСОБА_8 дій, як службовими особами. Проте, певні умови для заволодіння грошовими коштами не залежали від їх дій, а тому виникнення обставин, які вплинули на важливі умови їхнього плану і перешкодили надходженню цих коштів на рахунок ТОВ «Лімітед Едішн», а саме, зупинення державним виконавцем виконавчих проваджень і відмова судами у задоволенні заяв про заміну сторони у виконавчих провадженнях для зміни черговості задоволення вимог кредиторів, не свідчить про відсутність у діях цих осіб прямого умислу на вчинення злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, а тому такі доводи касаційних скарг колегія суддів визнає необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції за доводами апеляційної скарги ОСОБА_6 надав оцінку і допустимості доказів у кримінальному провадженні, врахувавши практику Європейського суду з прав людини у контексті встановлення загальної справедливості судового розгляду, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 1-693/2010, від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17 у контексті необхідності вмотивування судом висновку про істотне порушення вимог КПК України щодо того, чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося, а також практику касаційного кримінального суду в цьому питанні.

Так, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли такі порушення: прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо недопустимості як доказу звіту аудиторів Північно-Східного офісу Державної аудиторської служби України № 05-10/2 від 31.05.2019 (далі - звіт аудиторів від 31.05.2019), суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно зі ст. 84 ч. 2 КПК України цей звіт є процесуальним джерелом доказів як документ, оскільки є матеріальним об`єктом, спеціально створеним з метою збереження інформації, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ст. 99 ч. 1 КПК України). Апеляційна палата зазначила, що цим звітом аудиторів від 31.05.2019 встановлено відомості щодо факту проведення відповідного аудиту, який охоплював період з 01.04.2017 по 31.12.2018, та щодо виявлення під час цього аудиту ризиків втрат ДП «Південдіпрошахт» внаслідок укладення договорів на переведення архіву в електронний вигляд, неподання звітності за 2018 рік та недостовірності фінансової звітності за 2018 рік. Колегія суддів апеляційної інстанції констатувала, що зазначений аудиторський звіт містить зафіксовані письмові відомості, які можуть бути використані як докази підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні у розумінні ст. 91 ч. 1 КПК України. Крім того, відхиляючи такі доводи ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції зазначив, що він у своїх доводах не ставить під сумнів та не заперечує обставини і розрахунки, викладені в цьому аудиторському звіті та не посилається на неповноту або необґрунтованість висновків у цьому звіті. За таких обставин, колегія суддів визнала безпідставними доводи ОСОБА_6 щодо недопустимості аудиторського звіту як доказу.

Також суд апеляційної інстанції навів у своїй ухвалі мотиви, з яких визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_6 про необхідність визнання доказів, які здобуті після його повідомлення про підозру, недопустимими. Така позиція ОСОБА_6 була обґрунтована тим, що його повідомили про підозру без участі захисника з порушенням вимог ст. 52 ч. 1 КПК України, і тому він вважав, що не набув статусу підозрюваного.

Мотивуючи своє рішення в цій частині, колегія суддів апеляційної палати зазначила, що глава 22 КПК України не визначає обов`язкову участь захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру.

Відповідно до ст. 52 ч. 1 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 23 квітня 2021 року ОСОБА_6 здійснено повідомлення про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, після чого він набув статус підозрюваного. В подальшому кримінальне провадження щодо нього здійснювалось відповідно до ст. 52 ч. 1 КПК України за обов`язковою участю його захисників, зокрема ОСОБА_18, ОСОБА_7, ОСОБА_19, а тому доводи касаційної скарги щодо допущеного порушення зазначених вимог процесуального закону в цій частині є безпідставними.

Крім того, як вказав суд апеляційної інстанції, сторона захисту не навела об`єктивних даних щодо порушень прав ОСОБА_6 під час указаної слідчої дії, а тому не встановила порушень його права на захист, визнавши доводи його апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими. Такий висновок узгоджується із сформованою практикою касаційного кримінального суду в цьому питанні. Зокрема в постанові Верховного Суду від 01 серпня 2022 року (справа № 161/7088/20, провадження № 51 - 3815 км 20) зазначено, що глава 22 КПК України не містить будь-яких застережень про необхідність залучення захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру. В постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року (справа № 711/171/24, провадження № 51 - 1367 км 25) також констатовано, що відсутність захисника під час повідомлення особи про підозру не впливає на законність цієї процесуальної дії, і КПК України не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особу про підозру.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,

які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження

має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

З аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції від 23 вересня 2024 року вбачається, що в ньому обговорювалось і вирішувалось, зокрема, клопотання ОСОБА_8, підтримане його захисником ОСОБА_11, про дослідження наявного в матеріалах провадження жорсткого диску з файлами, проте колегія суддів апеляційної інстанції не встановила необхідності проведення такого дослідження, так як факт наявності на цьому диску файлів з фотографіями стороною захисту не заперечувався, у зв`язку із чим відмовила у задоволенні такого клопотання, належним чином мотивувавши своє рішення. За таких обставин, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 про порушення вимог ст. 404 КПК України через ігнорування такого клопотання є безпідставними.

Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду інші доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 про те, що його не було допущено до участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, яке відбулось 30 травня 2024 року, чим порушено його право на захист, з огляду на таке.

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 квітня 2024 року було закінчено підготовку до апеляційного розгляду та призначено апеляційний розгляд у відкритому судовому засіданні на 24 квітня 2024 року. Цією ж ухвалою явка обвинувачених у судове засідання визнана обов`язковою. Копія цієї ухвали була направлена для відома учасникам судового провадження.

Після чого, захисник ОСОБА_11 в порядку ст. 336 КПК України звернулась до суду апеляційної інстанції з клопотанням про забезпечення участі під час апеляційного розгляду їй та ОСОБА_8 з використанням власних технічних засобів.

Проте, ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 квітня 2024 року таке клопотання захисника було задоволено лише в частині забезпечення участі захиснику в режимі відеоконференції. Щодо участі ОСОБА_8 в такому режимі було відмовлено та наголошено на тому, що його участь визнана обов`язковою безпосередньо в залі судового засідання через конкретні обставини, обсяг обвинувачення, характер та обсяг процесуальних дій, які мав провести суд апеляційної інстанції, з метою забезпечення принципу рівності та змагальності сторін. Копія цієї ухвали була направлена для відома захиснику ОСОБА_11 .

Таким чином, стороні захисту було відомо про те, що участь ОСОБА_8 безпосередньо в залі судових засідань визнана судом апеляційної інстанції обов`язковою.

Після чого в суді апеляційної інстанції відбулось 6 судових засідань, 2 з яких були відкладені, а саме 24 квітня 2024 року - у зв`язку з неявкою ОСОБА_8, а 06 червня 2024 року - за клопотанням захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 .

У 3 з решти 4 засідань ОСОБА_8 взяв безпосередню участь у залі судового засідання суду апеляційної інстанції. Так, 24 травня 2024 року він висловив свою думку щодо апеляційних скарг, підтримавши свою апеляційну скаргу. У судовому засіданні 23 вересня 2024 року він взяв участь у заслуховуванні пояснень нового захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_19 щодо апеляційних скарг, у заявленні та обговоренні клопотань про дослідження доказів судом апеляційної інстанції, а також вважав за можливе перейти до стадії судових дебатів, які відбулись за його участі 05 листопада 2024 року, де він також сказав останнє слово. 30 травня 2024 року судове засідання суду апеляційної інстанції було проведено у відсутність ОСОБА_8, проте не з причини того, що його не було допущено до зали судових засідань, а тому що він сам не з`явився до зали суду. В цьому засіданні не досліджувались докази і не допитувались свідки, а були заслухані пояснення ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 щодо апеляційних скарг. При цьому це судове засідання відбулось за участю захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11, яка не заперечувала щодо можливості провести це судове засідання у відсутність ОСОБА_8 . В подальших судових засіданнях, у яких був присутній ОСОБА_8 - 23 вересня та 05 листопада 2024 року, він не зазначав про будь-які порушення внаслідок здійсненого судового розгляду без його участі та не заявляв клопотань про необхідність обговорення за його участі питань, які були вирішені в судовому засіданні 30 травня 2024 року.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_8 щодо допущеного порушення його права на захист з цих підстав є необґрунтованими.

Безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 про те, що один із членів колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_20 визнав його винним до винесення судового рішення в судовому засіданні 24 травня 2024 року з огляду на таке.

Із аудіозапису цього судового засідання вбачається, що на стадії заслуховування доводів учасників судового провадження, член колегії суддів задавав питання захиснику ОСОБА_11 та ОСОБА_8 для з`ясування і уточнення їх позиції за апеляційною скаргою. При цьому цей член колегії не допускав висловлювань про те, що ОСОБА_8 винен у вчиненні інкримінованого йому злочину, а задавав питання, з`ясовував у ОСОБА_8 його позицію щодо апеляційної скарги в частині укладеного цивільно-правового договору в умовах відсутності у державного підприємства коштів на оплату виконаних робіт в межах цього договору. Крім того, ні ОСОБА_8, ні його захисник під час цього судового засідання не розцінили такі дії члена колегії суддів як такі, що вказували на висловлення ним думки про визнання ОСОБА_8 винуватим за висунутим обвинуваченням. Також вони не були позбавлені права заявити відвід з таких підстав, проте відповідні заяви в матеріалах провадження відсутні. За таких обставин, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 щодо допущеного порушення його процесуальних прав з цих підстав є необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими та викладено докази, що спростовують їх доводи.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 191 ч. 5 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

При цьому, відповідно до ст. 68 ч. 1, 3 КК України при призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця. За вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги захисників про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_8 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.

Вирішуючи питання щодо розміру призначеного покарання для ОСОБА_8, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 ч. 5, ст. 45 КК України відноситься корупційних особливо тяжких злочинів, відомості про його особу, який раніше не судимий, на обліку лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має вищу освіту, а також відсутність обставин, які б відповідно до ст. 66, 67 КК України пом`якшували або обтяжували покарання. Також відповідно до ст. 68 ч. 1 КК України судом було враховано ступінь здійснення ОСОБА_8 кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця - через зупинення виконавчих проваджень, ініційованих ОСОБА_6 за наслідком опротестування векселів, і ці обставини вже не залежали від волі ОСОБА_8, який зі свого боку вчинив усі дії, що вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Врахувавши всі зазначені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, яке є наближеним до мінімальної межі санкції ст. 191 ч. 5 КК України, і не перевищує обмеження до 8 років, визначені ст. 68 ч. 3 КК України, та додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на підприємствах, у статутних капіталах яких наявна частка державної або комунальної власності, строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 належного йому на праві власності майна. Призначення саме таких додаткових покарань у зазанчених розмірах суд першої інстанції також належним чином мотивував, врахувавши конкретні обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а саме, його вчинення шляхом використання службового становища, нехтування інтересами державного підприємства, яке він очолював, а також корисливий мотив та мету вчиненого злочину (протиправне збагачення).

Отже, доводи касаційної скарги захисників про надмірність і необґрунтованість розміру призначеного ОСОБА_8 судом першої інстанції за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України основного і додаткових покарань є безпідставними.

Покарання, призначене ОСОБА_8, за своїм видом та розміром є необхідними та достатніми для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та відомостям про його особу.

Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на підприємствах, у статутних капіталах яких наявна частка державної або комунальної власності, та займатись діяльністю у сфері права строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 належного йому на праві власності майна, також відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, його ролі у вчиненні злочину, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та відомостям про його особу.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 про порушенняйого права на захист судами попередніх інстанцій через незабезпечення судами йому перекладача з української мови на російську, то вони не відповідають матеріалам провадження та вимогам закону з огляду на таке.

Відповідно до ст. 29 ч. 3 КПК України слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною першою статті ст. 68 КПК України передбачено, що у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

При цьому кримінальним процесуальним законом не регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й безумовного обов`язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати перекладача.

Відповідно ж до ст. 22 ч. 6, ст. 26 ч. 3 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами.

Враховуючи зазначене, питання про дотримання вимог ст. 29 КПК України щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду, не повідомляв про те, що він не володіє українською мовою і не просив у зв`язку із цим забезпечити йому участь перекладача.

Крім того, відповідно до ксерокопії паспорта громадянина України та матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 є громадянином України. З аудіозаписів судових засідань судів першої та апеляційної інстанції вбачається, що ОСОБА_8 розуміє українську мову та давав зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання, одночасно маючи захисника.

Також, згідно матеріалів провадження, чого не заперечує і сам ОСОБА_8, він обіймав посаду керівника державного підприємства України, у зв`язку з чим він мав володіти українською мовою та розуміти її, як того вимагають положення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

За таких обставин та враховуючи те, що ОСОБА_8 не вказував про необхідність залучення перекладача у вказаному кримінальному провадженні, ні у слідчого, ні у судів першої та апеляційної інстанції не було об`єктивних підстав для залучення перекладача за власною ініціативою.

Крім того, засуджений ОСОБА_8 не просив залучити йому перекладача і суд касаційної інстанції, під час касаційного розгляду висловлював свої доводи, відповідав на питання та не повідомляв суд про те, що він не володіє чи не достатньо володіє українською мовою.

Отже, такі доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_8 є необґрунтованими.

Судами першої та апеляційної інстанції не було допущено порушення принципу рівності та змагальності сторін. Під час усього судового розгляду стороні захисту було забезпечено реалізацію права на перехресний допит свідків та можливість повторного допиту свідків, проте жодних клопотань про повторний допит, зокрема свідка ОСОБА_13, сторона захисту на подавала.

Положення ст. 352 КПК України встановлюють порядок допиту свідка, який зокрема передбачає таку можливість для сторін обвинувачення та захисту. При цьому, закон визначає обов`язок для суду контролювати хід допиту свідків, щоб уникнути, зокрема зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи або не допустити порушення правил допиту. Під час допиту свідка сторонами кримінального провадження головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження.

Стаття 321 КПК України встановлює обов`язок для головуючого у судовому засіданні керувати його ходом, забезпечувати додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

За змістом вказаних положень процесуального закону вбачається, що суд зобов`язаний контролювати хід допиту свідків, в тому числі шляхом зняття певних питань. Проте, різна поведінка головуючого судді під час судового розгляду судом першої інстанції щодо схожих питань, заданих різним свідкам різними сторонами кримінального провадження сама по собі не свідчить про упереджене ставлення до однієї з сторін або про порушення принципу рівності та змагальності сторін, а свідчить про виконання головуючим свого обов`язку щодо контролю ходу судового засідання, що є його дискрецією.

За таких обставин, доводи касаційної скарги захисників щодо порушення принципу рівності та змагальності сторін є безпідставними.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у вчиненні кожним з них злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, та правильність кваліфікації дій кожного з них.

Таким чином підписання ОСОБА_8 і ОСОБА_6 договорів про надання послуг з переведення паперового архіву ДП «Південдіпрошахт» у електронний вигляд, з подальшим перетворенням штучно створеної заборгованості цього підприємства за вказаними договорами у цінні папери - векселі, їх опротестування у нотаріуса та подання державному виконавцю двох заяв, створило умови для відкриття виконавчих проваджень про стягнення з ДП «Південдіпрошахт» на користь ТОВ «Лімітед Едішн» 6 500 000 грн та 500 000 грн, а подання ОСОБА_8 і ОСОБА_6 заяв до судів про заміну державного підприємства як сторони виконавчого провадження мало забезпечити виключення з виконавчих проваджень вимог до ДП «Південдіпрошахт», пов`язаних з трудовими відносинами.

Така встановлена судами попередніх інстанцій сукупність спільних і попередньо погоджених дій ОСОБА_8, як в.о. директора та голови комісії з реорганізації ДП «Південдіпрошахт» і ОСОБА_6, як директора ТОВ «Лімітед Едішн» і заступника директора з кадрових та юридичних питань ДП «Південдіпрошахт» вказує на здійснення ними як службовими особами зловживання своїм службовим становищем усіх дій, які вони вважали необхідними для заволодіння грошовими коштами ДП «Південдіпрошахт» в особливо великому розмірі, тобто злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України.

Проте, з причин, які не залежали від волі ОСОБА_8 і ОСОБА_6, злочин не було доведено до кінця, оскільки їх заяви про заміну державного підприємства як сторони виконавчого провадження судами задоволені не були, а виконавчі провадження за виконавчими написами нотаріуса були зупинені.

За встановлених судами фактичних обставин у діях ОСОБА_8 і ОСОБА_6 наявні усі елементи складу злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України, а саме закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання кожним з них як службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі.

Тлумачення статей 18, 364, 365, 191 КК України дозволяє зазначити, що заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні.

Кваліфікація дій ОСОБА_8 і ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 191 ч. 5 КК України є правильною та релевантною сформованій практиці касаційного суду в цьому питанні, і підстав для кваліфікації їх дій за ст. 192, 364, 367 КК України за доводами касаційних скарг та за встановлених судами обставин колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджені є винними у його вчиненні.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8, його захисників - адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10 і засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3