Документ № 129979769

Дата засідання: 14/08/2025
Дата винесення рішення: 14/08/2025
Справа №: 991/7868/23
Провадження №: 52022000000000228
Інстанція: ВАКС
Форма судочинства: Кримінальне
Тип рішення: Про призначення судового розгляду, Про зміну запобіжного заходу

Головуючий суддя (ВАКС): Галабала М.В.

Справа № 991/7868/23

Провадження 1-кп/991/99/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 серпня 2025 року Київ

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 провела підготовче судове засідання у кримінальному провадженні № 52022000000000228, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 серпня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Підготовче судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:

прокурорів ОСОБА_10, ОСОБА_11,

обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9,

захисників ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,

представника потерпілого - ОСОБА_21,

представників володільця - ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_22, ОСОБА_23,

представника володільця - ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_24,

секретаря судового засідання ОСОБА_25 .

У процесі розгляду суд встановив:

1.До Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52022000000000228 від 19 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

2.Під час підготовчого судового засідання від сторони захисту в даному кримінальному провадженні надійшла низка клопотань у порядку статті 314 КПК України про закриття кримінального провадження та повернення обвинувального акта, які були вирішені 11 листопада 2024 року та 02 квітня 2025 року відповідно.

3.Також у ході підготовки до судового розгляду від сторони захисту надійшла низка клопотань, які підлягають вирішенню у підготовчому судовому засіданні. Такі нижченаведені клопотання суд розглянув під час постановлення ухвали про призначення судового розгляду.

4.Клопотання захисниці ОСОБА_19 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 366 КК України у кримінальному провадженні № 52022000000000228.

13 грудня 2024 року до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_19 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 366 КК України.

Клопотання захисник обґрунтовувала таким.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 обвинувачується в тому числі у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 366 КК України. Сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_4 вчинив дії, що становлять склади зазначених злочинів, не пізніше 18 грудня 2016 року.

Щодо закінчення строку давності притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України захисник зазначила таке. Згідно з викладу фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення, суттю кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, є підписання ОСОБА_4 завідомо підробленого протоколу кредитного комітету ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 15 січня 2014 року (с. 173-175 обвинувального акта). В обвинувальному акті зазначено, що такі протиправні дії ОСОБА_4 вчинив «у грудні 2016 року напередодні останнього робочого дня перед визнанням Банку неплатоспроможним» (с. 175 обвинувального акта). Національний Банк України відніс ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до неплатоспроможних 18 грудня 2016 року (с. 4 обвинувального акта). Тобто, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 вчинив це кримінальне правопорушення не пізніше 18 грудня 2016 року. Станом на 18 грудня 2016 року, злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, був злочином невеликої тяжкості. На сьогодні, це кримінальне правопорушення було б проступком. Враховуючи приписи статей 12, 49, строк давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України сплив 17 грудня 2019 року, тому він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Щодо закінчення строку давності притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 366 КК України захисник зазначила таке. Згідно з викладом фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення суттю кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, є підписання ОСОБА_4 завідомо підробленого протоколу кредитного комітету ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 16 лютого 2016 року (с. 175-177 обвинувального акта). За версією слідства, на підставі цього протоколу ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » нарахували 222 182 819 грн, що є тяжкими наслідками в розумінні примітки до ст. 364 КК України (с. 177 обвинувального акта). В обвинувальному акті зазначено, що такі протиправні дії ОСОБА_4 вчинив «напередодні останнього робочого дня перед визнанням Банку неплатоспроможним» (с. 177 обвинувального акта). Національний Банк України відніс ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до неплатоспроможних 18 грудня 2016 року (с. 4 обвинувального акта). Тобто, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 вчинив це кримінальне правопорушення не пізніше 18 грудня 2016 року. Станом на 18 грудня 2016 року злочин, передбачений ч. 2 ст. 366 КК України, є злочином середньо тяжкості. Зараз це кримінальне правопорушення є нетяжким злочином. Відповідно до ст. 49 КК України, строк давності за нетяжкий злочин становить 5 років. Станом на 18 грудня 2016 року строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості становив також 5 років. Отже, строк давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 366 КК України сплив 18 грудня 2021 року. Тому він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

Захисник наголошувала на тому, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є безумовним. Приводом для цього є саме закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні злочину. Клопотання адвоката також містить аргументи щодо відсутності підстав для зупинення строків давності притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності в силу того, що останній ніколи не ухилявся від досудового розслідування та суду, адже як тільки йому стало відомо про повідомлення про підозру, він особисто та через своїх захисників надав інформацію про своє місцезнаходження та повідомив про готовність співпрацювати зі слідством. На переконання захисника, вказане свідчить про відсутність підстав для зупинення строків давності.

4.1.У судовому засіданні 15 травня 2025 року захисник підтримала своє клопотання, просила його задовольнити.

Адвокат ОСОБА_13 підтримав клопотання своєї колеги.

Прокурор ОСОБА_10 заперечив щодо задоволення клопотання. Зазначив, що підстави для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України можна буде перевірити в ході судового розгляду під час дослідження документів, враховуючи коли саме ОСОБА_4 оголошений у міжнародний розшук. Щодо звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 366 КК України - таких підстав немає внаслідок зупинення строків притягнення до кримінальної відповідальності через переховування ОСОБА_4 від досудового розслідування та суду. Обидві із вказаних статей не є окремими складами злочину, тому що вони створюють ідеальну сукупність з інкримінованим злочином, передбаченим ч. 5 ст. 191 КК України. У будь-якому випадку обставини вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно буде перевірити у ході судового розгляду, бо у даному випадку йдеться про спосіб вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Крім цього, сторона обвинувачення вважає зазначене клопотання передчасним; у випадку, якщо у ході судового розгляду з`ясується сплив строків давності за ч. 1 ст. 366 КК України, суд зможе прийняти відповідне рішення на підставі ч. 5 ст. 74 КК України. Повідомив, що ОСОБА_4 перебуває у розшуку.

4.2.Мотиви, з яких виходив суд, вирішуючи це клопотання.

У підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про закриття кримінального провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження серед іншого закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

За змістом ч. 1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом (ч. 2 ст. 44 КК України).

Однією із підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності є закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності визначені у ст. 49 КК України.

Так особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (ці строки диференційовані у ч. 1 ст. 49 КК України залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення); протягом цих строків особа не вчинила нового злочину певного ступеня тяжкості (ч. 3 ст. 49 КК України); особа не ухилялася від досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 49 КК України); законом не встановлено обмеження чи заборони щодо застосування давності до вчиненого особою кримінального правопорушення (частини 4 і 5 ст. 49 КК України). Отже, частиною першою статті 49 КК України встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.

Частиною 2 статті 49 КК України регламентовано загальний строк давності. Так, притягнення до кримінальної відповідальності осіб перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Чинне законодавство не конкретизує, які саме дії або події свідчать про ухилення від слідства.

Так, у постанові від 18 вересня 2018 року в справі № 346/883/15-к Верховний Суд виснував, що зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Водночас, відповідно до висновків, які містяться в постановах ІНФОРМАЦІЯ_6 від 19 вересня 2015 року в справі № 5-1кс 15 та Верховного Суду від 30 травня 2019 року в справі № 639/793/17, під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення частини 2 статті 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

Окрім того, факт ухилення від суду можна також вважати встановленим тоді, коли особа перебуває поза межами території України і не з`являється на виклик суду без поважних причин та умисно створює видимість наявності об`єктивних причин неможливості її прибуття до суду. Обов`язок підозрюваного прибувати за викликом до слідчого передбачений у п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України.

При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Водночас, мають бути беззаперечні відомості про те, що особа усвідомлює факт розпочатого стосовно неї кримінального провадження та виникнення юридичного обов`язку постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Для застосування положень частини 2 статті 49 КК України у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт умисного ухилення підозрюваного, обвинуваченого від слідства та суду.

Висновок про обізнаність ОСОБА_4 про розпочате стосовно нього кримінальне переслідування, повідомлення про підозру у вчиненні злочину та направлення до суду обвинувального акта за його обвинуваченням слідує з його участі у судових засіданнях у режимі відеоконферензв`язку та документи, які долучила захисник до цього клопотання, зокрема, листи та клопотання ОСОБА_4, адресовані органу досудового розслідування у межах цього кримінального провадження.

З огляду на викладене, суд виснував, що ОСОБА_4 набув статус підозрюваного та обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні та дізнався про кримінальне переслідування.

Щодо переховування ОСОБА_4 від досудового розслідування та суду.

Стосовно ОСОБА_4 правоохоронними органами вживалися фактичні заходи, спрямовані на його розшук та затримання. На користь цього свідчать відомості, відображені в реєстрі матеріалів досудового розслідування. Так, у п. 148 розділу ІІ «Процесуальні рішення, прийняті під час досудового розслідування» відображені відомості про винесення 08 квітня 2021 року постанови про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_4, у п. 147 відображені відомості про винесення 26 березня 2021 року постанови про оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_4 .

Крім цього, ознайомившись із ухвалою слідчого судді ВАКС у справі № 991/6571/21 від 28 жовтня 2021 року суд встановив, що стосовно ОСОБА_4 здійснювалось спеціальне досудове розслідування.

Також суд бере до уваги, що ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 22 грудня 2021 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (п.153 розділу ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування). Наразі вказана ухвала залишається невиконаною. Приписами ч. 6 ст. 193 КПК України передбачено, що у разі затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження, суд за участю обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу. Суд констатує, що ОСОБА_4, будучи обізнаним про розпочате кримінальне провадження та існування ухвали про обрання йому запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні ухиляється від виконання цього судового рішення, що свідчить про його прагнення ухилитись від явки до суду.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що ОСОБА_4 усвідомлює факт розпочатого стосовно нього кримінального провадження та виникнення юридичного обов`язку постати перед судом, проте він перебуває за кордоном з метою уникнення від кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини на що вказує його перебування за межами України з грудня 2020 року у зв`язку з чим протягом періоду проведення досудового розслідування та підготовчого судового засідання (у сукупності майже 5 років) він жодного разу не з`явився за викликами слідчого та суду.

Ті обставини, що ОСОБА_4 активно комунівав із слідством під час досудового розслідування та бере участь у судових засіданнях у режимі відеоконференцзв`язку під час судового провадження не спростовує висновки про його ухилення від прибуття за викликами з огляду на таке.

Україна є суверенною державою (ч. 1 ст. 1 Конституції України). Суверенітет держави передбачає здатність держави здійснювати виключну юрисдикцію над своєю територією. Концепція юрисдикції є збірним терміном, який загалом стосується законодавчих, правозастосовних і судових повноважень держави. Можливість здійснення кримінально-правової юрисдикції є суверенним атрибутом будь-якої держави. Кримінальна юрисдикція - влада держави приймати норми кримінального права і забезпечувати їх застосування. Застосування цих норм здійснюється, зокрема, судом шляхом вирішення кримінальних справ за участю обвинуваченого. Обвинувачений зобов`язаний прибути за викликом до суду (п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України). У випадку перебування обвинуваченого закордоном можливості держави здійснювати відносно нього кримінальну юрисдикцію значно обмежуються, оскільки, наприклад, у випадку засудження вона буде позбавлена можливості ефективно застосувати до нього покарання. Таким чином, участь обвинуваченого у судових засіданнях з території іншої держави шляхом використання відеоконференцзв`язку суперечитиме одному із завдань кримінального провадження - аби кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності (ст. 3 КПК України). Даний висновок суду слід розуміти таким чином, що відносно обвинувачених може бути ухвалений і виправдувальний вирок.

4.2.1.Щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України. ОСОБА_4, обвинувачується у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_4, перебуваючи у м. Дніпро у грудні 2016 року напередодні останнього робочого дня перед визнанням Банку неплатоспроможнім та на посаді Голови Правління Банку, будучи службовою особою та виконуючи свою роль у реалізації злочинного плану, після отримання від невстановлених в ході досудового розслідування осіб протокол кредитного комітету датований 15 січня 2014 року, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем незаконно підписав зазначений підроблений документ та передав невстановленим в ході досудового розслідування особам для виконання - тобто за попередньою змовою групою осіб склав і видав неправдивий офіційний документ за попередню дату.

Процесуальні аспекти звільнення особи від кримінальної відповідальності визначені у статтях 285-288 КПК України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 288 КПК України, суд зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Вирішуване клопотання захисник ОСОБА_19 заявила у судовому засіданні 15 травня 2025 року, під час якого суд був позбавлений можливості з`ясувати думку потерпілого внаслідок неприбуття його представника. Так само не прибув представник потерпілого й у судові засідання 03 липня 2025 року та 14 серпня 2025 року. В останньому суд завершив заслуховувати клопотання сторін, які є предметом розгляду під час підготовчого судового засідання. Враховуючи, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього стало предметом судового розгляду в найкоротший строк, з метою дотримання розумних строків, 14 серпня 2025 року суд завершив підготовку до судового розгляду та постановив цю ухвалу про призначення судового розгляду.

Аналізуючи судову практику щодо застосування норм законодавства України про кримінальну відповідальність щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності, зокрема Постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», питання звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, суд здійснює під час підготовчого провадження та судового розгляду справи. З наведеного можна зробити висновок, що постановлення цієї ухвали не перешкоджатиме розгляду питання щодо звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України вже під час судового розгляду кримінального провадження та після з`ясування думки потерпілого.

З огляду на викладене, наразі суд констатує відсутність процесуально-правових підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України за ст. 49 КК України.

4.2.2.Щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України. ОСОБА_4, обвинувачується у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України.

Згідно з пред`явленим обвинуваченням, ОСОБА_4, перебуваючи у м. Дніпро, напередодні останнього робочого дня перед визнанням банку неплатоспроможнім (прим. суду - 18 грудня 2016 року - арк. 4 обвинувального акта) та на посаді Голови Правління Банку, будучи службовою особою та виконуючи свою роль у реалізації злочинного плану, після отримання від невстановлених в ході досудового розслідування осіб протокол кредитного комітету датований 16 грудня 2016 року, діючи умисно, зловживаючи службовим становищем незаконно підписав зазначений підроблений документ та передав невстановленим в ході досудового розслідування особам для виконання - тобто повторно склав і видав неправдивий офіційний документ.

Згідно з обвинувальним актом часом вчинення діяння за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, інкримінованого ОСОБА_4, є грудень 2016 року.

На той час вказана норма діяла в редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI, за якою було передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від двох до п`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Передбачений ч. 2 ст. 366 КК України злочин, відповідно до ст. 12 КК України (в редакції, що діяла на час вчинення злочину) відносився до злочинів середньої тяжкості.

01 липня 2020 року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII. У редакції цього закону, відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення були поділені на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини були поділені на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Згідно з ч. 4 ст. 12 КК України, нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

За змістом статті 12 КК України в редакції станом на дату розгляду питання про звільнення від кримінальної відповідальності, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 366 КК України з огляду на передбачене покарання на момент вчинення діяння відноситься до нетяжких злочинів.

Строк давності за вказаний злочин згідно із ч. 1 ст. 49 КК України становить 5 років.

Захисник стверджує, що 18 грудня 2021 року у цьому кримінальному провадженні закінчився строк притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України (диференційований строк).

Суд не погоджується із висновками захисника про закінчення диференційованих строків давності з огляду на висновки про факт ухилення ОСОБА_4 від досудового розслідування та суду з 26 березня 2021 року.

Суд констатує, що у зв`язку із переховуванням ОСОБА_4 від досудового розслідування та суду перебіг давності за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України зупинився та наразі не відновлений. Такий строк подовжується на період ухилення, втім не може перевищувати загального строку - п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину. Загальний строк закінчення п`ятнадцятирічного строку з моменту вчинення інкримінованого ОСОБА_4, злочину за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України - грудень 2031 року. Таким висновок суду цілком узгоджується із постановою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22. Згідно із цим правовим висновком, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених ч. 2 ст. 49 КК України (15 років з моменту вчинення злочину і 5 років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Відтак, наразі підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження № 52022000000000228 щодо нього в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України суд не вбачає.

З огляду на викладене, суд констатує відсутність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України за ст. 49 КК України.

4.3.Отже, у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_19 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України, належить відмовити.

5.Клопотання захисника ОСОБА_14 про повернення цивільного позову у кримінальному провадженні № 52022000000000228.

У судовому засіданні 02 квітня 2025 року захисник ОСОБА_14 заявив клопотання про повернення цивільного позову АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Обґрунтовував своє клопотання тим, що реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про наявність цивільного позову, який був поданий 04 вересня 2023 року, тобто на стадії досудового розслідування. Захисник презюмував - вказаний позов не є частиною матеріалів кримінального провадження, отже підлягає поверненню. Також зазначив, що частина позовних вимог є безпідставними.

Представник потерпілого - цивільного позивача АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » просив відмовити у задоволенні клопотання.

5.1.Згідно з положеннями статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

У свою чергу, відповідно до статті 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов.

Згідно з частиною 2 статті 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128 КПК України).

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 128 КПК України).

Частиною 3 статті 175 ЦПК встановлено низку формальних вимог до змісту позовної заяви, недотримання яких може бути підставою для залишення позовної заяви без руху або її повернення згідно з статтею 185 ЦПК, проте такі вимоги мають застосовуватися із урахуванням специфіки кримінального провадження та не суперечити засадам кримінального судочинства.

Під час досудового розслідування заявлено цивільний позов:

- про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь потерпілої сторони АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » суму завданої майнової шкоди на загальну суму 136 892 225, 41 гривень;

- про стягнення солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь потерпілої сторони АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » суму завданої майнової шкоди на загальну суму 85 НОМЕР_35 556,78 гривень;

- про стягнення солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, на користь потерпілої сторони АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » суму завданої майнової шкоди на загальну суму 8 286 105 729,46 гривень.

У даному випадку подана АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » позовна заява містить найменування суду першої інстанції, до якого подається заява, повне ім`я сторін, ціну позову, позовні вимоги, які стосуються стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 коштів, як відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав та інше.

Отже, позовна заява АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » відповідає вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Відтак, суд не вбачає підстав для застосування ст. 185 ЦПК України та повернення позовної заяви.

У статті 109 КПК України закріплено перелік відомостей, які повинні бути відображені у реєстрі матеріалів досудового розслідування. До таких процесуальний закон відносить: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування. Отже, процесуальний закон не зобов`язує слідчого або прокурора відображати у реєстрі відомості про цивільний позов, якщо він був пред`явлений потерпілим під час досудового розслідування.

Водночас, процесуальний закон у п. 2 ч. 4 ст. 291 КПК України містить імперативну вимогу про те, що такий позов обов`язково додається до обвинувального акта. Вказані вимоги прокурором виконано, що підтверджується супровідним листом САП від 06 вересня 2023 року № 16/1/1-20506-22 (вх. № суду 32969/23).

Крім цього, суд врахував, що копію позовної заяви сторона захисту отримала під час отримання копії обвинувального акта, про що свідчать розписки підозрюваних та захисників, які містяться в матеріалах справи.

Доводи сторони захисту про безпідставність позовних вимог не можуть бути предметом оцінки на стадії підготовчого судового засідання.

6.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 02 квітня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_9, про скасування арешту майна.

У судовому засіданні 02 квітня 2025 року захисник ОСОБА_13 заявив клопотання про скасування арештів майна, а саме: 1) арешту майна, накладеного ухвалою АП ВАКС від 12 листопада 2020 року, на мобільний телефон Apple Iphone A2111, IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3 ; 2) арешту майна, накладеного ухвалою АП ВАКС від 13 листопада 2020 року, на мобільний телефон Apple Iphone A1586, IMEI 1: НОМЕР_4, серійний номер НОМЕР_5 .

Зазначеними ухвалами накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження спірними мобільними телефонами та зобов`язано сторону обвинувачення повернути їх власнику - ОСОБА_9 . Проте, дотепер арешт не скасований, а мобільні телефони не повернуті.

Навіть якщо припустити, що телефони ОСОБА_9 дійсно містили будь-яку інформацію, що має доказове значення для даного кримінального провадження, то в даному випадку сторона обвинувачення мала і час, і можливість здійснити копіювання відповідної інформації з метою її подальшого використання під час судового розгляду. Водночас, як визначено ч. 4 ст. 99 КПК України, дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп?ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп?ютерних системах, їх невід?ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.

Відповідно, в даний час будь-які передбачені КПК України підстави для арешту зазначених вище мобільних телефонів ОСОБА_9 відсутні, що свідчить про те, що у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, а мобільні телефони підлягають поверненню ОСОБА_9 .

6.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що за отриманням телефонів на відповідальне зберігання на виконання ухвали АП ВАКС ОСОБА_9 до органу досудового розслідування не зверталась, адже перетнула держаний кордон у напрямку виїзду й перебуває у розшуку.

До встановлення порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні питання існування потреби сторони обвинувачення в утриманні спірних телефонів є передчасним. Перешкод для повернення телефонів ОСОБА_9 немає.

Виготовлення побітової копії вмісту телефонів прокурор не заперечив.

6.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

Зазначені телефони були вилучені 23 жовтня 2020 року під час проведення обшуку в ОСОБА_9 . З того моменту, тобто майже 5 років, вказане майно перебуває у володінні сторони обвинувачення.

З ухвал АП ВАКС від 12 та 13 листопада 2020 року в справах № 991/8940/20 та 991/9032/20 відповідно суд встановив, що арештовані телефони є речовими доказами, а їх арешт слідчий суддя пов`язав із проведенням експертного дослідження та судової експертизи.

Враховуючи, що спірні телефони перебувають у розпорядженні сторони обвинувачення майже 5 років, остання за цей час мала би забезпечити/організувати, копіювання змісту телефонів, за потреби призначити судову експертизу технічних пристроїв, провести огляд відповідної інформації чи іншим чином зафіксувати зміст інформації, яка міститься на телефонах та яка має значення для цього кримінального провадження.

Станом на дату розгляду цього клопотання у суду відсутні відомості, що у органу досудового розслідування існували труднощі з копіюванням змісту телефонів чи невиконання експертизи телефонів. Не зазначав про це й прокурор у своїх запереченнях, натомість на питання суду не заперечив копіювання змісту телефонів.

Продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

На переконання суду, наполягаючи на відсутності підстав для скасування арешту телефонів, прокурор мав би навести вагомі аргументи на користь необхідності утримання спірного майна у розпорядженні сторони обвинувачення до вирішення питання про порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні. Натомість, заслухавши заперечення прокурора, суд таких не встановив.

Крім цього, у ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Статтею 159 КПК України визначено загальні положення тимчасового доступу до речей і документів. Частина друга цієї статті встановлює, що тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їхніх частин, мобільних терміналів систем зв`язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їхніх частинах, мобільних терміналах систем зв`язку, без їхнього вилучення. Тобто законодавець передбачив, що як джерело доказів у кримінальному провадженні можливе використання інформації, яка отримана шляхом копіювання. Отже, інформація, що отримана з пристроїв для опрацювання, передавання та зберігання електронної інформації або їхніх складових, має визнаватися належним та допустимим доказом, на що вказують також положення ч. 4 ст. 99 КПК України.

Цифрова копія даних з телефонів ОСОБА_9, для виготовлення якої у сторони обвинувачення було достатньо часу, є оригіналом електронного документа і має таку ж доказову силу, як і дані, що зберігаються на самих телефонах.

З огляду на це, на переконання суду, має місце непропорційна тривалість утримання спірного майна. Тривале та необґрунтоване його утримання порушує права ОСОБА_9 на мирне володіння своїм майном, гарантоване ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини.

Враховуючи тривалість утримання стороною обвинувачення спірного майна, більш ніж достатній час для копіювання вмісту телефонів, суд доходить до висновку, що потреба у подальшому арешті мобільних пристроїв Apple Iphone A2111, IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3 та Apple Iphone A1586, IMEI 1: НОМЕР_4, серійний номер НОМЕР_5 відпала, а інтереси сторони обвинувачення забезпечені без необхідності подальшого утримання вказаного майна, тому клопотання адвоката підлягає задоволенню.

7.Клопотання захисника ОСОБА_16, подане в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5, про скасування арешту майна.

12 червня 2025 року захисник ОСОБА_16 заявив клопотання про скасування арештів майна, а саме:

1) накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.03.2021 р. у справі № 991/1465/21 із забороною відчуження на майно ОСОБА_5, а саме:

1.1. паркувальне місце № НОМЕР_35 загальною площею 14,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2213940712101;

1.2. нежитлове приміщення загальною площею 2,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2213362612101;

1.3. квартиру загальною площею 88 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2213320712101;

1.4. земельну ділянку з кадастровим номером 1221455400:01:017:0087 за адресою: АДРЕСА_4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 306989912214;

1.5. квартиру загальною площею 68,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3049928;

2) накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.03.2021 р. у справі № 991/1573/21, на кошти ОСОБА_5, розміщені на банківських рахунках в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_8 », шляхом заборони розпоряджатися ними в частині здійснення видаткових операцій, а саме на рахунках:

- НОМЕР_6 в сумі 1225,61 дол США;

- НОМЕР_7 в сумі 237,99 Євро

- НОМЕР_8 в сумі 32 000 дол США;

- НОМЕР_9 в сумі 122 500 дол США;

- НОМЕР_10 в сумі 32 000 Євро.

Арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_5 накладений з метою їх конфіскації як виду покарання, тобто на підставі, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Адвокат зазначив, що його підзахисна ОСОБА_5 обвинувачується у тому числі у вчиненні злочину за ч. 5 ст. 191 КК України. Санкцією цієї статті передбачено й покарання у вигляді конфіскації майна.

У клопотаннях детектива та прокурора про арешт майна, а також в ухвалах від 02.03.2021 та від 05.03.2021 відсутнє будь-які відомості щодо способів забезпечення рівноваги між вимогами загального інтересу та захистом прав ОСОБА_5 у разі накладення арешту на її майно задля можливої конфіскації.

Слідчий суддя взагалі не досліджував питання створення надмірного тягаря на ОСОБА_5 у разі застосування такого заходу забезпечення як арешту її майна. Вищенаведене свідчить про поверховість, а фактично неналежне дослідження слідчим суддею питання доцільності накладення арешту на майно ОСОБА_5 та наслідків його застосування.

Слідчий суддя не обґрунтував необхідність застосування такого заходу забезпечення по відношенню до ОСОБА_5, а також не послався на докази, на яких ґрунтувалося таке рішення. Слідчий суддя не врахував співмірність вартості арештованого майна та суми збитків, начебто завданих діями ОСОБА_5 .

Отже, на переконання адвоката, слідчий суддя, накладаючи арешт фактично на все майно та кошти ОСОБА_5, не навів жодного аргументу відносно необхідності застосування такого заходу забезпечення та його співмірності. Відповідно, останній не здійснив належний судовий контроль за дотриманням її прав під час досудового розслідування.

Слідчий суддя під час вирішення питання про арешт майна не перевірив і не встановив дотримання законодавчих вимог щодо вручення повідомлення про підозру, а відповідно й набуття нею статусу підозрюваної.

У вищевказаних ухвалах відсутнє прогнозування наслідків, які потягне за собою арешт майна для ОСОБА_5

ОСОБА_5 фактично позбавили коштів на існування та унеможливили реалізацію її права на продаж належного їй на праві власності майна, аби отримати ті самі кошти для існування.

Вищевказане майно не має жодного зв`язку з кримінальним правопорушенням. Водночас, воно арештоване в повному обсязі. Це створює надмірне процесуальне навантаження. Арешт на майно накладений в березні 2021 року, тобто більше 4 років тому. Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, тобто найпершої стадії розгляду справи в суді. Враховуючи кількість обвинувачених, значний обсяг матеріалів справи (понад 200 томів), є всі підстави стверджувати, що до винесення остаточного рішення пройде значний час. Протягом всього цього часу ОСОБА_5 не може розпоряджатися належним їй на праві приватної власності майном. Це призводить до надмірної обтяжливості такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Подальший арешт майна ОСОБА_5 буде ще більше порушувати норми міжнародних нормативно-правових актів, а також суперечити загальновизнаній практиці ЄСПЛ.

7.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, якими завдано суттєву шкоду. Доводи захисника про надмірну обтяжливі наслідки арешту майна спростовуються проживанням та переховуванням ОСОБА_5 закордоном.

7.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення. Адвокат в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.

Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

7.2.1.Судом встановлено, що за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України, та які інкримінуються ОСОБА_5, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років та від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкціях відповідних статей як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі визнання ОСОБА_5 винуватою за вказаними статтями, суд повинен буде застосувати до неї додаткове покарання у виді конфіскації майна. У цьому випадку обсяг конфіскації визначатиметься вироком.

7.2.2.Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.

Зважаючи на ту обставину, що у межах цього кримінального провадження ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України та її майно за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження вказаного майна є обґрунтованою.

З продовженням дії накладеного арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб буде неможливою. Отже, у такий спосіб може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.

За таких умов, забезпечення реалізації мети конфіскації майна як виду можливого покарання може бути досягнуте через продовження застосування до майна обвинуваченого саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт.

7.2.3.Щодо доводів про надмірний індивідуальний тягар для ОСОБА_5 внаслідок арешту майна суд зазначає таке.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд суду. Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Водночас, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

На переконання суду, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду можливого покарання. За таких обставин, суд вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співрозмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

У ході розгляду судом не встановлено негативних наслідків арешту майна для ОСОБА_5 чи третіх осіб.

До таких висновків суд зійшов врахувавши, що арешт на нежитлове приміщення, дві квартири та земельну ділянку, належні ОСОБА_5, накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самої обвинуваченої, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного обвинуваченій майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення мети арешту.

Крім того, суд враховує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації частини правомочностей щодо такого майна, такий захід є тимчасовим.

Також у ході розгляду клопотання суд не встановив негативних наслідків арешту для ОСОБА_5 у вигляді позбавлення її коштів для проживання. Так, остання не позбавлена можливості користуватись арештованим нерухомим майном. Також у суду відсутні відомості про непрацездатність обвинуваченої та, відповідно, неможливість працювати, отримувати дохід від цього.

За таких обставин, суд вважає, що обмеження, яких зазнає обвинувачена, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у її право власності.

7.2.4.Доводи про не перевірку слідчим суддею набуття ОСОБА_5 статусу підозрюваної не підтвердились у ході розгляду клопотання. Так, зі змісту обох ухвал (від 02 березня 2021 року в справі № 991/1465/21 та від 05 березня 2021 року в справі № 991/1573/21) суд встановив, що питання набуття ОСОБА_5 статусу підозрюваного було предметом перевірки слідчого судді (с. 4 обох ухвал).

7.2.5.Вказане свідчить про обґрунтованість арештів, накладених ухвалою слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 02 березня 2021 року в справі № 991/1465/21 та від 05 березня 2021 року в справі № 991/1573/21.

8.Клопотання захисника ОСОБА_13, подане в інтересах ОСОБА_9, про витребування речей і документів.

У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_13 заявив клопотання про витребування у прокурора САП мобільних телефонів Apple Iphone A2111, IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3 та Apple Iphone A1586, IMEI 1: НОМЕР_4, серійний номер НОМЕР_5, на які ухвалами АП ВАКС від 12 та 13 листопада 2020 року накладено арешт. Водночас, зазначеними ухвалами зобов`язано сторону обвинувачення повернути вказані мобільні телефони ОСОБА_9 .

Однак, до теперішнього часу обов?язкові для виконання ухвали АП ВАКС, які набрали законної сили та якими прийнято рішення повернути ОСОБА_9 спірні телефони, стороною обвинувачення не виконані та зазначені мобільні телефони ОСОБА_9 не повернуті. Частиною 4 статті 532 КПК України визначено, що судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 533 КПК України, вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов?язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

8.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Доводи щодо цього клопотання є аналогічними тим, що висвітлені у запереченнях до клопотання скасування арешту спірних телефонів. Крім того, це клопотання не підлягає розгляду під час підготовчого судового засідання, адже фактично є скаргою на бездіяльність детективів, яка підлягає розгляду в порядку ст. 303 КПК України на стадії досудового розслідування, а не під час судового провадження.

8.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

У п. 6 цієї ухвали суд вирішував долю клопотання цього ж захисника щодо арешту зазначених телефонів і це клопотання було задоволено.

Стаття 169 КПК України стосується особливостей припинення тимчасового вилучення майна.

Так, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, зокрема, у разі скасування арешту (п. 4 ч. 1 цієї статті).

Слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді (ч. 3 ст. 169 КПК України).

Відповідно до Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (п. 9 ч. 2 ст. 129).

Скасування арешту на спірні телефони нівелює необхідність їх окремого витребування у прокурора, тому суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.

9.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_9, про скасування арешту майна.

У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_13 заявив клопотання в інтересах своєї підзахисної ОСОБА_9 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 17 березня 2021 року в справі № 991/1851/21 (провадження № 1-кс/991/1890/21), а саме на:

1) квартиру загальною площею 34.6 кв м, житловою площею 19.3 кв м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 931760812101, розмір частки: 1 /1;

2) житловий будинок загальною площею 234.4 кв м, житловою площею 76 кв м, розташований за адресою: АДРЕСА_7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 867023512101, розмір частки: 1/1;

3) земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:462:0041, площа 0.1006 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_7, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 769059712101, розмір частки: 1/1;

4) земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:09:462:0078, площа 0.1006 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_8, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 767125712101, розмір частки: 1/1;

5) паркувальне місце № НОМЕР_36 загальною площею 16,8 кв м у вбудовано-прибудованому паркінгу літ. Л{IV}, розташоване за адресою: АДРЕСА_9, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 21440427, частка власності: 1/1;

6) квартиру житловою площею 82,8 кв м, загальною площею 141,0 кв м, в житловому комплексі літ. Л-11, л-1, л{11}-1, л{1}, розташовану за адресою: АДРЕСА_10, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 21731062, частка власності: 1/1;

7) автомобіль PORSCHE CAYENNE чорного кольору, рік випуску 2012, реєстраційний номер НОМЕР_11, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_12 ;

8) автомобіль MERCEDES-BENZ ML 350, чорного кольору, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_13, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_14 ;

9) корпоративні права ОСОБА_9, а саме: частку у статутному фонді підприємства - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_15 ) у розмірі 279000 гривень;

10) грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку у АТ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_16 ) на підставі Договору № 90.90.0000008780 (Вклад «Стандарт») від 25.09.2020.

Клопотання обґрунтовував таким. Клопотання про арешт майна розглядалось без участі ОСОБА_9 та її захисників. Згідно з ухвалою слідчого судді метою арешту майна є забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 4.7.2. ухвали), водночас, на переконання слідчого судді, жодних негативних наслідків арешту майна ОСОБА_9 для третіх осіб не вбачається (п. 4.7.4. ухвали). На переконання захисника, такі висновки слідчого судді не відповідають вимогам законодавства, а арешт накладено необґрунтовано, адже арешт накладено на усе майно, зареєстроване за ОСОБА_9, але яке набуто нею під час перебування з 28 листопада 1997 року в шлюбі з ОСОБА_26 . Враховуючи приписи ст. 60 Сімейного кодексу України, арештоване майно належить подружжю ОСОБА_9 та ОСОБА_26 на праві спільної сумісної власності. У свою чергу, як визначено у ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Водночас, як визначено ч. 1 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України, конфіскації підлягає майно, що є власністю тільки засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передаче засудженим у довірче управління.

Наведені норми свідчать про те, що конфіскація майна як вид покарання не може бути застосована до частки іншого з подружжя, що є в спільній сумісній власності з засудженим. Арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання не повинно зачіпати майнових прав іншого з подружжя підозрюваного або обвинуваченого (частку в спільній сумісній власності іншого з подружжя) через неможливість в подальшому застосування конфіскації майна як виду покарання до такої частки. Якщо ж допустити таке обмеження майнових прав, то воно не буде переслідувати легітимну мету - забезпечення у майбутньому можливі конфіскацію майна як виду покарання за вироком суду.

Таким чином, у кримінальному провадженні за наявності законних підстав підлягає арешту з метою забезпечення подальшої конфіскації майна не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише одна друга частина зазначеного майна, що свідчить про незаконність арешту в повному обсязі зареєстрованого за ОСОБА_9 майна, яке набуто нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_26 .

9.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що слідчий суддя, суд під час накладання арешту не зобов`язаний встановлювати та визначати частки майна подружжя чи їх розподіл під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

9.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

Процесуальний порядок та підстави скасування арешту майна вже зазначались в цій ухвалі (п. 7.2.), окремо суд не вважає за необхідне дублювати цю інформацію.

9.2.1.Адвокат в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.

9.2.2.В цьому кримінальному провадженні необхідність арешту нерухомого майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що це майно може підлягати конфіскації як виду покарання у випадку прийняття в подальшому відповідного рішення судом. Адже підозрюваній інкриміновані діяння, кримінально-правовою санкцією за які передбачена конфіскація майна. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власниками - підозрюваною ОСОБА_9 або її уповноваженими представниками. Адже, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків майнового характеру у зв`язку з притягненням ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, вони можуть вчинити відповідні дій з метою забезпечення його недоторканності (зокрема, укласти відповідні договори на користь третіх осіб). Однак з накладенням арешту втрачається можливість особи відчужити це майно на користь третіх осіб. Отже, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.

9.2.3.Сімейним кодексом розрізняються поняття майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (ст. 57 СК) та майна подружжя, що належить на праві спільної сумісної власності (Глава 8 СК). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно (ч. 1 ст. 369 ЦК України). Відтак, за обвинуваченою ОСОБА_9 та її чоловіком в будь-якому випадку визнається право співвласності на майно, про яке йдеться в клопотанні адвоката.

Виходячи з положень статей 368, 369 ЦП України та Глави 8 СК України, нерухоме майно, у тому числі квартири, житловий будинок, паркомісце та автомобілі, рухоме майно - автомобілі, корпоративні права та кошти належить ОСОБА_9 та її чоловіку ОСОБА_27 на праві спільної сумісної власності.

Оцінюючи вимоги адвоката, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт може бути накладений лише на майно. Зміст цього поняття не визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Статтею 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном, як особливим об`єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Відтак, обґрунтовано можна стверджувати про те, що арешт можна накладати на річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Окремо від цього існує питання спільної сумісної та спільної часткової власності. Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Таким чином, у цивільному праві України закладена концепція «частки у праві». Частка, яка належить співвласникові у праві власності на майно, має назву ідеальна частка. Поряд з цим у праві існує поняття реальної частки. Ця частка розглядається як частка не у праві на майно, а безпосередньо в майні (речі). Таким чином, ідеальними є частки у праві власності на річ, а реальними - частки майна в натурі.

Режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає визначення часток та їх розміру до виділу часток в натурі. Це, в свою чергу, унеможливлює ідентифікацію конкретних часток у спільному сумісному майні як об`єктів цивільних прав до вищезазначеного моменту. Цей висновок підтверджується таким приписом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року: «Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини». Частки спільного сумісного майна дружини та чоловіка також визначаються лише при поділі (ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України).

В межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток. Відповідно до частини 12 статті 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця. Вказане узгоджується з постановою ККС ВС від 04 жовтня 2022 року в справі № 752/7440/18.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.

Наявність такої мети арешту майна як конфіскації майна як виду покарання змушує при оцінці обґрунтованості його накладення звертатися також до можливості реалізації такого виду покарання у випадку засудження особи. У такому випадку виникатимуть цивільно-правові відносини, що будуть пов`язані із реалізацією повноважень держави на позбавлення особи права власності.

А відтак, обтяження майна обвинуваченого в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна. Судом встановлено, що за вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_9 (ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України), передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому у разі визнання її винуватою за вказаною статтею, суд повинен буде застосувати до неї додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Окремо суд зазначає, що чоловік обвинуваченої - ОСОБА_26 не позбавлений можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є у спільній сумісній власності. Вказане узгоджується з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 352/1802/18.

9.2.4.Суд врахував, що арешт накладено без заборони користування нерухомим та рухомим майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого подружжя, так і для інших осіб.

9.2.5.Накладення арешту на нерухоме майно, автомобілі, кошти та корпоративні права не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав і жодним чином не обмежує реалізацію ОСОБА_9 правомочностей щодо володіння та користування нерухомим майном, автомобілями та корпоративними правами, окрім права розпоряджатися ним. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності, яке полягає у тимчасовій забороні відчужити майно, що за своєю сутністю є найменш обтяжливим способом арешту та не призведе до порушення конституційних прав особи, яка ним володіє. Отже, таке обмеження є розумним і співмірним з огляду на завдання кримінального провадження. З урахуванням досліджених обставин в цьому кримінальному провадженні потреби правосуддя виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи.

9.2.6.Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 17 березня 2021 року в справі № 991/1851/21.

10.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про скасування арешту майна.

1) майно ОСОБА_8, шляхом заборони розпоряджатися цим майном, а саме:

1.1. паркувальне місце поз. 12 у цокольному поверсі нежитлового приміщення № 92 у житловому будинку літ. А-12 (секції 1, 2, 3), за адресою: АДРЕСА_11, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 25369012101, розмір частки: 1;

1.2. квартиру житловою площею 91,4 кв м, загальною площею 152,6 кв м, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18132313, частка власності: 1/1;

2) частину майна ОСОБА_8 у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_28, яке зареєстровано за ОСОБА_28, а саме:

2.1. 1/2 частину нежитлового приміщення загальною площею 13,2 кв м, в житловому будинку літ. А - 12 (секції № 1, 2, 3,) у цокольному поверсі нежитлового приміщення АДРЕСА_13 ;

2.2. 1/2 частину автомобіля TOYOTA RAV4, білого кольору, рік випуску 2015, реєстраційний номер НОМЕР_17, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_18 .

Аргументи, якими послуговувався захисник аналогічні тим, що висвітлені у його клопотанні про скасування арешту майна іншої своєї підзахисної ОСОБА_9 . Так, арешт майна накладено на усе майно ОСОБА_8 та яке було набуто нею під час перебування з 20 червня 1998 року в шлюбі з ОСОБА_28, у тому числі те, що зареєстроване за останнім. У цьому випадку арешт було накладено на частину майна у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_29 . Окремо адвокат зазначає, що ОСОБА_8 має сина 2005 року народження, який реєстрований в арештованій квартирі та не має власного житла.

10.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що слідчий суддя, суд під час накладання арешту не зобов`язаний встановлювати та визначати частки майна подружжя, чи їх розподіл під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

10.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

10.2.1.Адвокат в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.

10.2.2.Викладаючи мотиви прийнятого рішення по цьому клопотанню суд виходитиме з того, що це судове рішення вже містить детальний аналіз накладення арешту на майно, яке не виділене в частці та перебуває у спільній сумісній власності подружжя (див. п. 9.2.3. ухвали), тому не вбачає за доцільне повторно викладати ці мотиви.

Так, враховуючи вже викладені висновки суд зазначає, що ОСОБА_28 не позбавлений можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є у спільній сумісній власності, а в межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток.

10.2.3.Водночас наразі є достатні підстави вважати, що суд може призначити покарання ОСОБА_8 у виді конфіскації майна у разі її подальшого засудження, адже останній інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, що зумовлює продовження застосування цього заходу забезпечення.

10.2.4.Крім того, суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого подружжя, так і для інших осіб, у тому числі повнолітнього сина ОСОБА_8 2005 р.н.

10.2.5.Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_7 від 17 березня 2021 року в справі № 991/1852/21.

11.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про скасування арешту майна.

У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_13 заявив клопотання в інтересах своєї підзахисної ОСОБА_8 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05 березня 2021 року в справі № 991/1458/21 (провадження № 1-кс/991/1488/21), а саме на моноблок Apple серійний номер Serial No C02L402JF8J5, вилучений 24 лютого 2021 року під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 .

Клопотання обґрунтовував таким. Як зазначено слідчим суддею в ухвалі, «..моноблок Apple містить видалені файли, відомості з яких можуть мати значення для кримінального провадження...» та що «...по вилученому моноблоку призначена судова комп?ютерна-технічна експертиза...». Арешт майна накладений «...з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та забезпечення збереження речових доказів...». Сторона захисту вважає, що висновки слідчого судді не відповідають вимогам діючого законодавства України та арешт на зазначене майно накладено необґрунтовано. Сторона захисту вважає, що спірний моноблок Apple не є та не може бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки:

- не використовувався та не міг використовуватися як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 ;

- не зберіг та не міг зберегти на собі сліди зазначеного кримінального правопорушення;

- не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження;

- не є предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій;

- не є цінностями та іншими речами, набутими кримінально протиправним шляхом та не отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення в рамках даного кримінального провадження.

Вказаний перелік ознак належності матеріальних об`єктів до речових доказів, встановлений статтею 98 КПК України, є вичерпним та розширеному довільному тлумаченню не підлягає.

Крім того, навіть якщо припустити, що дійсно містив будь-яку інформацію, що має доказове значення для даного кримінального провадження, то і в даному випадку сторона обвинувачення мала і час, і можливість як здійснити його огляд із залученням спеціаліста, так і за результатами проведеної судової комп?ютерно-технічної експертизи здійснити копіювання відповідної інформації з метою її подальшого використання під час судового розгляду.

Відповідно, в даний час будь-які передбачені КПК України підстави для арешту спірного моноблоку Apple відсутні.

Тобто, викладене свідчить про те, що у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба.

11.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. На думку прокурора, воно є передчасним в силу того, що судом не визначено порядок та обсяг дослідження доказів у кримінальному провадженні. Дослідження скопійованої інформації може бути недостатнім у ході судового розгляду.

11.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

Зазначений моноблок був вилучений 24 січня 2021 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 . З того моменту, тобто більш ніж 4,5 роки, вказане майно перебуває у володінні сторони обвинувачення.

З ухвали слідчого судді ВАКС від 05 березня 2021 року у справі № 991/1458/21 суд встановив, що арештований моноблок є речовим доказом, а його арешт був зумовлений необхідністю проведення експертного дослідження та судової експертизи.

Враховуючи, що спірний моноблок перебуває у розпорядженні сторони обвинувачення більше 4,5 років, остання за цей час мала би забезпечити/організувати, копіювання його змісту, за потреби призначити судові експертизи технічного пристрою, провести огляд відповідної інформації чи іншим чином зафіксувати зміст інформації, яка міститься на телефонах та яка має значення для цього кримінального провадження.

Станом на дату розгляду цього клопотання у суду відсутні відомості, що у органу досудового розслідування існували труднощі з копіюванням змісту моноблоку чи невиконання експертизи. Не зазначав про це й прокурор у своїх запереченнях, натомість у судовому засіданні підтвердив копіювання змісту цього технічного пристрою.

Як вже зазначав суд, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Наполягаючи на відсутності підстав для скасування арешту моноблоку, прокурор мав би навести вагомі аргументи на користь необхідності утримання такого майна у розпорядженні сторони обвинувачення до вирішення питання про порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні. Натомість, заслухавши заперечення прокурора, суд таких не встановив.

Цифрова копія даних з моноблоку ОСОБА_8, яку сторона обвинувачення виготовила, є оригіналом електронного документа і має таку ж доказову силу, як і дані, що зберігаються на самих телефонах (див. п. 6.2. цієї ухвали).

З огляду на це, на переконання суду, має місце непропорційна тривалість утримання спірного пристрою. Тривале та необґрунтоване його утримання порушує права ОСОБА_8 на мирне володіння своїм майном, гарантоване ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини.

Враховуючи тривалість утримання стороною обвинувачення спірного майна, копіювання вмісту технічного пристрою, суд доходить до висновку, що потреба у подальшому арешті моноблоку Apple серійний номер Serial No C02L402JF8J5 відпала, а інтереси сторони обвинувачення забезпечені без необхідності подальшого утримання вказаного майна, тому клопотання адвоката підлягає задоволенню.

12.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про зміну запобіжного заходу.

У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_13 заявив клопотання в інтересах своєї підзахисної ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу.

Клопотання обґрунтовував таким. Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2021 року в справі № 991/1973/21 (провадження № 1-кс/991/2015/21) та той час підозрюваній ОСОБА_8 обраний запобіжний захід у вигляді застави - 1209 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 744 430 гривень, які на виконання зазначеної ухвали внесені в повному обсязі. Крім того, даною ухвалою на ОСОБА_8 покладено виконання низки обов?язків:

До теперішнього часу, а це впродовж більше ніж 4 років, запобіжний захід щодо ОСОБА_8 не змінювався, в той час як обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні перебуває на розгляді ІНФОРМАЦІЯ_10 з вересня 2023 року.

3 моменту застосування до ОСОБА_8 зазначеного запобіжного заходу останньою покладені на неї обов?язки виконуються сумлінно та з її сторони відсутні будь-які дії, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_8 може:

- переховуватись від суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин даного кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Крім того, ОСОБА_8 як за період досудового розслідування, так і з моменту передачі обвинувального акту до ІНФОРМАЦІЯ_10 не вчинила жодного іншого кримінального правопорушення.

Сторона захисту вважає, що з моменту передачі до суду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52022000000000228 колегія суддів переконалась у належній сумлінній поведінці ОСОБА_8 щодо виконання покладених на неї процесуальних обов?язків. Це свідчить як про відсутність ризиків, які дають підстави суду вважати, що ОСОБА_8 може вчинити будь-які дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, так і про відсутність нових ризиків, які б виправдовували застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді застави.

Окремо зазначив, що після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для обмеження свободи, а суди зобов?язані обґрунтувати рішення про продовження обмеження свободи підозрюваної особи іншими підставами, які мають бути чітко вказані, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Вік ОСОБА_8 52 роки, вона перебуває у шлюбі та має дитину. Її постійне місце проживання та місце роботи не змінювалися у продовж тривалого часу, що свідчить про наявність міцних соціальних зв?язків. У ОСОБА_8 відсутні судимості за вироками, що набрали законної сили. Увесь час ОСОБА_8 дотримується умов застосованого запобіжного заходу та виконання своїх процесуальних обов?язків. У ОСОБА_8 немає іншого застосованого судом запобіжного заходу, а ризик продовження чи повторення протиправної поведінки взагалі відсутній. Враховуючи викладене, адвокат просив змінити ОСОБА_8 запобіжний захід із застави на особисте зобов`язання.

12.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання.

12.2.По суті заявленого клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до ухвали Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2021 року до обвинуваченої ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2 744 430 грн.

Станом на час розгляду клопотання про зменшення розміру застави обов`язків, передбачених ч. 5 с. 194 КПК України, на обвинувачену не покладено.

Частиною першою статті 201 КПК України визначено, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відносяться верховенство права і законність (ч. 1 ст. 7 КПК України).

Статтею 8 КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; такий принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Так, ч. 1 ст. 194 КПК України встановлює, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, стаття 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.

Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.

Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, чи у зміні способу виконання цих обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення.

Такі ж підстави можуть бути враховані судом в конкретній справі при вирішенні питання про зменшення розміру застави, який було визначено раніше за судовим рішенням.

Суд зазначає, що обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв`язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення або скасування, оскільки строк дії цього запобіжного заходу в ухвалах суду не зазначено, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

На переконання суду, ризики, передбачені ст. 177 КПК, не зменшились та продовжують існувати з огляду на таке.

Посилання в клопотанні на належне виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків як на підставу для зміни запобіжного заходу суд вважає необґрунтованими. Суд зауважує, що посилання захисника на добросовісне виконання обвинуваченою таких обов`язків не спростовує і не нівелює ризики, які встановлені під час застосування запобіжного захожу. Виконання покладених обов`язків, а також обов`язків обвинуваченого, визначених процесуальним законодавством, є обов`язковим для особи, щодо якої вони застосовані, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі обвинуваченого і, тим більше, обумовлює зміну запобіжного заходу.

Так, ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинувачених наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_8 є корупційним, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.

Щодо ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження, то він також продовжує існувати. На даному етапі кримінального провадження судом не допитані ще свідки та інші обвинувачені у справі. КПК України передбачає, що судом сприймаються лише ті показання, які надані особисто суду.

Суд вважає, що за вказаних вище обставин застосований щодо обвинуваченої запобіжний захід у вигляді застави, у визначеному розмірі, буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме характеристиці особи обвинуваченої та буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії її належної процесуальної поведінки.

Суд бере до уваги, що під час судового провадження ОСОБА_8 не порушувала процесуальні обов`язки. Проте всі ці обставини не дають суду підстави для зміни запобіжного заходу. Більше того, зниження курсу національної валюти має наслідком і зниження превентивної сили обраного запобіжного заходу - внесена застава «здешевіла», купівельна спроможність суми, внесеної як застави, знизилася через інфляцію. Відтак, «ціна» ймовірної втрати застави зменшилася.

З огляду на зазначене, у задоволенні клопотання суд відмовляє.

13.Клопотання захисника ОСОБА_19, подане в інтересах ОСОБА_4, про скасування арешту майна.

У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_19 заявила клопотання в інтересах свого підзахисного ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 02 березня 2021 року в справі № 991/1414/21, а саме на:

1) нежитлові приміщення - апартамент АДРЕСА_14, які на праві власності належать ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

2) автомобіль MERCEDES-BENZ S 560 НОМЕР_19 СІРИЙ 2018 НОМЕР_20, який на праві власності належать ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

3) автомобіль TOYOTA CAMRY НОМЕР_21, який на праві власності належить ОСОБА_30, ІНФОРМАЦІЯ_12 ;

4) автомобіль TOYOTA CAMRY НОМЕР_22, який на праві власності належить ОСОБА_30, ІНФОРМАЦІЯ_12, шляхом заборони їх відчуження,

А також на кошти, розміщені на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_4,, а саме:

- 420 000,00 доларів США, розміщені на депозитному рахунку НОМЕР_23 ;

- 302 088,42 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_24 ;

- 420 000,00 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_25 ;

- 466 905,00 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_26 ;

- 505 307,41 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_27 ;

- 254 818,26 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_28 ;

- 254 818,26 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_29 ;

- 254 832,25 доларів США, розміщені на розрахунковому рахунку НОМЕР_30, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.

Клопотання адвокат обґрунтовувала таким. По-перше, арешт на майно ОСОБА_4 та його сім?ї слідчим суддею накладено необґрунтовано; по-друге, арешт майна є надмірно обтяжливим для ОСОБА_4 та його сім?ї; по-третє, продовження арешту відносно майна ОСОБА_4 та його сім?ї буде порушувати міжнародні норми та стандарти ЄСПЛ.

Захисник зазначила, що слідчий суддя, в ухвалі від 02 березня 2021 року не проаналізував, чи буде арешт, накладений з метою майбутньої можливої конфіскації майна, забезпечувати рівновагу між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав осіб. Крім цього, він не дослідив чи не буде накладення арешту на майно створювати надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_4 та його дружини. Таким чином, суддя формально поставився до накладення арешту на майно та не визначив, чи не стане арешт майна надмірним тягарем для ОСОБА_4 .

Крім цього, на думку адвоката, суддя не врахував та не обґрунтував інші важливі фактори, зокрема:

1) розумності та співрозмірності обмеження права власності, адже в ухвалі про накладення арешту на майно слідчий суддя не врахував співмірність вартості арештованого майна та суми збитків, які начебто завдав ОСОБА_4 своїми діями. Водночас звернула увагу, що арешт накладався на значну грошову суму, 3 елітних автомобілі та нежитлові приміщення в АР Крим;

2) наявність обґрунтованості підозри;

3) не перевірив набуття ОСОБА_4 статусу підозрюваного;

4) не врахував наслідки арешту для підозрюваного, третіх осіб.

Зазначила, що право на власність не може обмежуватись свавільно чи безмірно. Арешт майна ОСОБА_4 та його дружини створює неправомірний тягар для власника. Таке обмеження позбавляє особу фактичного розпорядження своїм майном, зокрема коштів, рухомого та нерухомого майна. Вказане майно не має доведеного зв?язку з кримінальним правопорушенням. Водночас воно заарештоване в повному обсязі. Це створює надмірне процесуальне навантаження. Арешт на майно ОСОБА_4 та його дружини накладений в березні 2021 року, тобто більше 4 років тому. Кримінальне провадження наразі закінчене, обвинувальний акт направлений до суду ще в вересні 2023 р. З того часу у Вищому антикорупційному суді відбувається розгляд справи за обвинуваченням зокрема ОСОБА_4 . Наразі ще досі триває підготовче судове засідання, тобто найперша стадія розгляду справи в суді. Враховуючи кількість обвинувачених, значний обсяг матеріалів справи (понад 200 томів), є всі підстави стверджувати, що до винесення остаточного рішення пройде значний час. Протягом всього цього часу ОСОБА_4 та його дружина не зможуть користуватись власним майном, розпоряджатись ним тощо. Це призводить до надмірної обтяжливості такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, наголосила, що арешт майна, накладений слідчим суддею 02 березня 2021 року в справі № 991/1414/21 є надмірним та таким, що обтяжує права ОСОБА_4 та його дружини.

13.1.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Доводи для неналежне повідомлення про підозру ОСОБА_4 неодноразово досліджувалось під час судового контролю у цьому кримінальному провадженні, останній набув статусу підозрюваного, а тому на його майно міг бути накладений арешт. Арешт майна виправданий ймовірністю засудження ОСОБА_31 та призначення йому покарання у вигляді конфіскації майна. Слідчий суддя, суд під час накладання арешту не зобов`язаний встановлювати та визначати частки майна подружжя, чи їх розподіл під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

13.2.По суті зазначеного клопотання суд зазначає таке.

Процесуальний порядок та підстави скасування арешту майна вже зазначались в цій ухвалі (п. 7.2.), суд не вважає за необхідне дублювати цю інформацію.

13.2.1.Адвокат в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.

13.2.2.Як на час накладання арешту - під час досудового розслідування, так і наразі - на стадії судового провадження є достатні підстави вважати, що суд може призначити покарання ОСОБА_4 у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження, адже останньому інкриміновано вчинення злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, що зумовлює застосування цього заходу забезпечення.

13.2.3.Як вже зазначав суд, критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд суду.

На переконання колегії, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду можливого покарання. За таких обставин, суд вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співрозмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

Ухвала слідчого судді, якою було накладено арешт, містить мотиви щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності (с. 5 ухвали від 02 березня 2021 року), а тому в цій частині доводи адвоката є безпідставними. Принагідно суд зазначає, що вирішуючи питання про накладання арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання слідчий суддя не зобов`язаний зіставляти вартість арештованого майна та суму ймовірно завданих збитків, тим більше за відсутності інформації про вартість предмету арешту.

13.2.4.Доводи клопотання щодо непричетності ОСОБА_4 до інкримінованих діянь не підлягають перевірці на цій стадії.

13.2.5.Викладаючи мотиви прийнятого рішення по цьому клопотанню суд виходитиме з того, що це судове рішення вже містить детальний аналіз накладення арешту на майно, яке не виділене в частці та перебуває у спільній сумісній власності подружжя (див. п.9.2.3. ухвали), тому не вбачає за доцільне повторно викладати ці мотиви.

Так, враховуючи вже викладені висновки суд зазначить, що дружина обвинуваченого - ОСОБА_32 не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є у спільній сумісній власності, а в межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток.

13.2.6.У контексті доводів про надмірну обтяжливість арешту суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном (нежитловим приміщенням та автомобілями), а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого подружжя, так і для інших осіб.

Накладення арешту на нерухоме майно, автомобілі, кошти не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав і жодним чином не обмежує реалізацію ОСОБА_4 та його дружиною правомочностей щодо користування нерухомим майном та автомобілями. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності, яке полягає у тимчасовій забороні відчужити майно, що за своєю сутністю є найменш обтяжливим способом арешту та не призведе до порушення конституційних прав особи, яка ним володіє. Отже, таке обмеження є розумним і співмірним з огляду на завдання кримінального провадження. З урахуванням досліджених обставин в цьому кримінальному провадженні потреби правосуддя виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи.

13.2.7.Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 02 березня 2021 року в справі № 991/1414/21.

14.Також під час підготовчого судового засідання сторона захисту звернулась із низкою клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів. Зокрема: 1) клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6596/20 ; 2) клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6671/20; 3) клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/8232/20.

Так у судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_17 заявив клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6596/20, яка перебуває у володінні ІНФОРМАЦІЯ_7 . Аналогічне клопотання адвокат надіслав до суду електронною поштою 30 червня 2025 року. Також 30 червня 2025 року адвокат направив до суду клопотання про тимчасовий доступ до судових справ № 991/6671/20 та № 991/8232/20, які оголосив у судовому засіданні 03 липня 2025 року.

14.1.Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6596/20 обґрунтовував таким. Матеріали кримінального провадження № 228 включають в себе матеріали й інших кримінальних проваджень, де досудове розслідування здійснювалося щодо аналогічних обставин, що були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 228. Зокрема, 19 серпня 2022 року з кримінального провадження № 12017040000000531 (далі - кримінальне провадження № 531) виділено матеріали, у тому числі, щодо ОСОБА_7 у кримінальне провадження N?228. Отже, кримінальне провадження № 228 містить у собі, у тому числі, матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 531.

04 вересня 2020 року у межах кримінального провадження № 531 на підставі ухвали слідчого судді від 07 серпня 2020 року в справі № 991/6596/20 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 . У ході обшуку вилучено мобільний телефон Iphone A2104 (серійний номер: НОМЕР_31, IMEI: НОМЕР_32 ). 09 вересня 2020 року детектив постановою визнав вищевказаний мобільний телефон речовим доказом у кримінальному провадженні № 531. Серед матеріалів кримінального провадження № 228, а саме у томі № 165 виявлений протокол огляду мобільного телефону, вилученого в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 . Вищевказаний протокол може бути використаний стороною обвинувачення як доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання, є недопустимими. Відтак, з метою надання належної, ефективної правової допомоги ОСОБА_7 виникла необхідність в отриманні тимчасового доступу до речей і документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме до: 1) матеріалів справи N? 991/6596/20, провадженні № 1-кс/991/6784/20 з розгляду клопотання про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні № 531; 2) технічного запису судового засідання 07.08.2020 у межах судової справи № 991/6596/20, провадження № 1-кс/991/6784/20.

В ході огляду мобільного телефону виявлено листування нібито щодо обставин, які становлять предмет досудового розслідування у кримінальному провадженні № 228.

Вищевказаний протокол огляду мобільних телефонів сторона обвинувачення може використовувати для побудови позиції обвинувачення щодо ОСОБА_7 . Відтак, мобільний телефон, вилучений в ході обшуку у ОСОБА_5, та протокол його огляду можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Відсутність технічного запису судового засідання 07 серпня 2020 року в справі № 991/6596/20, за результатом якого постановлено ухвалу про обшук за місцем проживання ОСОБА_5, може бути підставою для визнання протоколу огляду предмета (речі з інформацією) від 09 вересня 2020 року недопустимим доказом. Відтак, запитувані у клопотанні речі і документи можуть бути використані стороною захисту для перевірки допустимості протоколу огляду предмета (речі з інформацією) від 09 вересня 2020 року як доказу у кримінальному провадженні № 228.

Клопотання містить доводи щодо місцеперебування документів. Так, згідно з Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814 матеріали судової справи, в тому числі записи судових засідань, зберігаються в архіві суду. Відтак, запитувані матеріали справи N? 991/6596/20, а також технічний запис судового засідання від 07 серпня 2020 року перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Захисник зазначав про неможливість самостійного отримання речей та документів, тимчасовий доступ до яких необхідно отримати. Так, 17 липня 2023 року з метою ознайомлення з матеріалами справи N? 991/6596/20, а також технічним записом судового засідання від 07 серпня 2020 року захисник подав у ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідне клопотання. Втім, 20 липня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_7 відмовив у наданні запитуваних речей і документів для ознайомлення.

14.2.Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6671/20 обґрунтовував таким.

04 вересня 2020 року у межах кримінального провадження № 531 на підставі ухвали слідчого судді ВАСК від 07 серпня 2020 року в справі № 991/6671/20 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 . В ході обшуку вилучено мобільний телефон Samsung SM-A405FN Galaxy A40 (IMEI1: НОМЕР_33 ; ІМЕІ2: НОМЕР_34 ). 11 вересня 2020 року детектив своєю постановою визнав вищевказаний мобільний телефон речовим доказом у кримінальному провадженні № 531. Серед матеріалів кримінального провадження № 228, а саме у томі № 65 виявлений протокол огляду мобільного телефону від 11 вересня 2020 року, вилученого в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 . Вищевказаний протокол може бути використаний стороною обвинувачення як доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 191, ч. З 209 КК України.

З метою надання належної, ефективної правової допомоги ОСОБА_7 виникла необхідність в отриманні тимчасового доступу до речей і документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме до: 1) матеріалів судової справи N?991/6671/20, провадження N?1-кс/991/6861/20 з розгляду клопотання про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні № 531; 2) технічного запису судового засідання 07 серпня 2020 року в межах судової справи № 991/6671/20, провадження № 1-кс/991/6861/20.

Вищевказаний протокол огляду мобільних телефонів сторона обвинувачення може використовувати для побудови позиції обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України. Відтак, мобільний телефон, вилучений в ході обшуку у ОСОБА_6, на думку слідства, може мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Відсутність технічного запису судового засідання 07 серпня 2020 року в справі 991/6671/20 за результатом якого постановлено ухвалу про обшук за місцем проживання ОСОБА_6, може бути підставою для визнання протоколу огляду предмета (речі з інформацією) від 11 вересня 2020 року недопустимим доказом. Відтак, запитувані у клопотанні речі і документи можуть бути використані стороною захисту для перевірки допустимості протоколу огляду предмета (речі з інформацією) від 11 вересня 2020 року як доказу у кримінальному провадженні № 228.

Доводи щодо місцеперебування речей, їх володільців та неможливості самостійного отримання речей і документів аналогічні попередньому клопотанню захисника.

14.3.Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/8232/20 обґрунтовував таким.

23 жовтня 2020 року в межах кримінального провадження № 42018100000000448, яке раніше було об`єднано з кримінальним провадженням № 531, з якого у свою чергу були виділені матеріали у кримінальне провадження № 228, на підставі ухвали слідчого судді ВАКС від 05 жовтня 2020 року в справі № 991/8232/20, провадженні проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_9 . В ході обшуку вилучено мобільний телефон Apple Iphone A1586, IMEI 1: НОМЕР_4, серійний номер: НОМЕР_5 . 02 листопада 2020 року детектив своєю постановою визнав вищевказаний мобільний телефон речовим доказом у кримінальному провадженні № 42018100000000448. Також вилучено мобільний телефон Apple Iphone A2111 IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3 . Серед матеріалів кримінального провадження № 228, саме у томах N? 165, 200 виявлено протоколи огляду вилучених в ході обшуку у ОСОБА_9 мобільних телефонів. Вищевказані протоколи можуть бути використані стороною обвинувачення як докази, винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 191, ч. 3 209 КК України.

З метою надання належної, ефективної правової допомоги ОСОБА_7 виникла необхідність у отриманні тимчасового доступу до речей і документів, що перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме до: 1) матеріалів справи № 991/8232/20, провадження N?1-кс/991/8453/20 з розгляду клопотання про надання дозволу на обшук у кримінальному провадженні N? 42018100000000448; 2) технічного запису судового засідання 05 жовтня 2020 року в рамках справи № 991/8232/20, провадження № 1-кс/991/8453/20.

21 січня 2021 року, 02 червня 2021 року та 03 червня 2021 року в межах кримінального провадження № 42018100000000448 проведено огляд мобільних телефонів ОСОБА_9 . В ході огляду мобільного телефону виявлено листування нібито щодо обставин, які становлять предмет досудового розслідування у кримінальному провадженні № 228. Тобто, вищевказані протоколи огляду мобільних телефонів сторона обвинувачення може використовувати для побудови позиції обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України. Відтак, мобільні телефони, вилучені в ході обшуку у ОСОБА_9, на думку слідства, можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Відсутність повної технічної фіксації судового засідання 05 жовтня 2020 року в справі № 991/8232/20 за результатом якого постановлено ухвалу про дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 може бути підставою для визнання 1) протоколу огляду від 21 січня 2021 року, 2) протоколу огляду предмета (речі із інформацією) від 02 червня 2021 року та 3) протоколу огляду предмета (речі із інформацією) від 03 червня 2021 року недопустимими доказами.

Відтак, матеріали справи N?991/8232/20 та технічний запис судового засідання 05 жовтня 2020 року у вказаній справі можуть бути використані стороною захисту для перевірки допустимості вищевказаних протоколів як доказів у кримінальному провадженні.

14.4.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання внаслідок неможливості досягнення мети ініційованого заходу забезпечення в силу знищення запитуваних документів.

14.5.У підготовче судове засідання викликався представник особи, у володінні якої перебувають запитувані документи - ВАКС, проте він не прибув у судове засідання, що не перешкоджає розгляду клопотання з огляду на приписи ч. 4 ст. 163 КПК України. 03 липня 2025 року до суду надійшла заява представника володільця, яка повідомила суду, що згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду станом на 01 липня 2025 року матеріали судових справ, тимчасовий доступ до яких просить захисник, були знищені. З огляду на викладене, при вирішенні питань, порушених у клопотаннях, володілець поклався на розсуд суду. Просив розглянути клопотання без участі свого представника.

14.6.Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу II цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тимчасовий доступ до речей і документів, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 163 КПК України при розгляді клопотання сторона кримінального провадження повинна довести, що речі і документи, про тимчасовий доступ до яких вона просить:

1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

У ч. 6 ст. 163 КПК України зазначено, що слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п`ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Крім того, під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 333 КПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 132 КПК України під час розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

14.7.Враховуючи надану відповідь володільця, навіть у випадку задоволення клопотання захисника виконання ухвали суду буде неможливим у зв`язку зі знищенням матеріалів запитуваних судових справ.

Відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_14 № 1087 від 07 грудня 2017 року затверджено перелік судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання (далі - Перелік).

Цей Перелік є обов`язковим і містить вимоги щодо строків зберігання судових справ (п. 3 розд. І). Так, згідно з Переліком, провадження (справи) розглянуті судом за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб підлягають зберіганню 3 роки (рядок 10 п. 1.2. розд. ІІ).

Враховуючи, що матеріали запитуваних судових справ, у тому числі технічні записи судових засідань, які є їх невід`ємною частиною, були розглянуті 07 серпня 2020 року (№ 991/6671/20, 991/6596/20) та 05 жовтня 2020 року (№ 991/8453/20), тобто більш ніж 3 роки тому, вони підлягали знищенню.

З огляду на наведене, враховуючи п. 1 ч. 5 ст. 163 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданих стороною захисту клопотань про надання тимчасового доступу до речей та документів.

15.Клопотання захисника ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження.

У судовому засіданні 14 серпня 2025 року захисник ОСОБА_20 заявив клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Аргументи щодо спливу строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні адвокат виклав у розрізі реєстрації в ЄРДР епізодів ймовірної злочинної діяльності.

15.1.Так, щодо реєстрації (внесення в ЄРДР) епізоду імовірної розтрати майна ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » шляхом виплати винагороди на користь ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » адвокат наводив таку хронологію.

06.03.2017 слідчий ГУНП у Дніпропетровській області розпочав кримінальне провадження № 12017040000000531 (надалі - № 531) за ч. 2 ст. 364-1 КК за фактом зловживання службовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » своїми повноваженнями, які з метою отримання неправомірної вигоди уклали додаткову угоду N?48 до депозитного договору № C3/198 від 29.12.2005. Додатковою угодою передбачалося здійснення одноразової виплати Банком на користь Клієнта ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » винагороди. Внаслідок виплати винагороди Банку спричинено тяжкі наслідки.

16.03.2017 до ЄРДР внесено відомості про провадження № 42017000000000801 (надалі - № 801) за ч. 5 ст. 191 КК за фактом розтрати посадовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майна Банку шляхом проведення операцій з пов?язаними особами.

У цей же день зареєстроване інше провадження за № 42017000000000802 (надалі - № 802) за ч. 2 ст. 364 КК за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » шляхом видачі на невигідних умовах кредитів юридичним особам, що мають ознаки фіктивності.

22.03.2017 до ЄРДР внесено відомості про провадження № 42017000000000876 за ч. 5 ст. 191 КК (надалі - № ?876) за фактом розтрати коштів Банку шляхом здійснення операцій з пов?язаними з особами - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » та «Ключове рішення».

13.04.2017 провадження № 801, 802, 876 об`єднано з провадженням N?42014000000001261 (надалі - № 1261). Об`єднаному провадженню присвоєно номер останнього.

У подальшому 13.06.2017 з кримінального провадження № 1261 виділено матеріали щодо посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3, які розтратили майно банку шляхом проведення операцій з пов?язаними особами. Виділеному провадженню присвоєно N?42017000000001897 (надалі - № 1897).

Також виділено матеріали щодо епізоду розтрати коштів Банку шляхом здійснення операцій з пов?язаними з особами - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » та «Ключове рішення». Виділеному провадженню присвоєно № 42017000000001898 (надалі - № 1898).

06.07.2017 кримінальні провадження № 1897 та 1898 об`єднані в одне провадження, якому присвоєно номер першого.

24.07.2017 матеріали проваджень № 531 та 1897 об`єднані в одне провадження, якому присвоєно номер першого.

25.09.2019 Генеральний прокурор доручив здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні 12017040000000531 (надалі також - № 531) Національному антикорупційному бюро.

15.2.Так, щодо внесення в ЄРДР епізоду імовірної розтрати 8,5 млрд на користь ІНФОРМАЦІЯ_16 (пов`язана особа) адвокат наводив таку хронологію.

11.05.2018 прокурор розпочав кримінальне провадження № 42018100000000448 (далі - № 448) за ч. 5 ст. 191 КК та № 42018010000000450 ч. 2 ст. 205 КК за фактом привласнення майна ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Провадження об`єднані з присвоєнням номеру першого.

01.11.2019 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва продовжено строк досудового розслідування провадження № 448 на 12 місяців, а саме до 11.11.2020.

27.11.2019 заступник генерального прокурора доручив здійснення розслідування провадження № 448 Національному антикорупційному бюро.

Паралельно, 18.09.2018 прокурором розпочато провадження № 42018100000000870 (далі - № 870) за фактом розтрати службовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майна Банку в особливо великих розмірах на користь ІНФОРМАЦІЯ_16 .

27.11.2019 заступник генерального прокурора доручив здійснення розслідування провадження № 870 Національному антикорупційному бюро.

13.03.2020 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду продовжено строк розслідування у кримінальному провадженні № 870 до 6 місяців, а саме до 18.09.2020. 11.09.2020 р. слідчий суддя продовжив строк розслідування на 12 місяців, а саме до 17.09.2021.

21.10.2020 прокурор об`єднав провадження № 448 та 870. Об`єднаному провадженню присвоєно номер першого, тобто кримінального провадження N?42018100000000448.

10.11.2020 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду продовжив строк розслідування у провадженні № 448 на 10 місяців, тобто до 11.09.2021.

11.01.2021 р. матеріали проваджень N?531 та N?448 були об`єднані. Об`єднаному провадженню присвоєно номер першого, а саме - № 12017040000000531.

15.3.Щодо ресстрації (внесення до ЄРДР) епізодів підробки адвокат наводив таку хронологію.

27.01.2021 детектив зареєстрував провадження № 52021000000000040 (далі - № 040) за фактом підробки протоколу кредитного комітету ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 15.01.2014.

Цього ж дня зареєстроване провадження № 52021000000000041 (далі - № 041) за фактом підробки протоколу кредитного комітету ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 16.12.2016, що спричинило Банку тяжкі наслідки у вигляді виплати винагороди ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

16.02.2021 провадження N?531, 040, 041 об`єднані в одне, якому присвоєно номер першого, а саме кримінального провадження № 12017040000000531.

15.4.Щодо повідомлення про підозру та закінчення строків розслідування адвокат наводив таку хронологію.

22.02.2021 у провадженні № 531 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Також датою 22.02.2021, було повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 та 2 ст. 366 Кримінального кодексу України та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 191 КК України.

Слід вважати, що саме з моменту повідомлення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про підозру, почав свій відлік 2-місячний строк розслідування, визначений положенням п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України.

19.04.2022 генеральним прокурором ОСОБА_33 було прийнято постанову про продовження строку розслідування до 7 місяців, а саме до 22.09.2021.

Однак, на переконання адвоката, у відповідності до ч. 3 ст. 294 КПК України (у редакції, чинній на момент винесення згаданої постанови) продовження строку розслідування на понад 3 місяці має знаходитися в зоні компетенції слідчого судді.

Як результат, генеральний прокурор ОСОБА_34, виносячи відповідну постанову, діяла поза межами наданих їй повноважень. За означених обставин, така постанова не може мати юридичних наслідків у вигляді продовження строку розслідування.

Таким чином, за версією адвоката, строк розслідування у кримінальному провадженні № 12017040000000531 (№ 531) закінчився 23.04.2021, тому кримінальне провадження мало бути закрите на підставі п. 10. ч. 1 ст. 284 КПК.

Подальші процесуальні дії були вчинені поза межами строків розслідування, зокрема:

-13.09.2021 генеральний прокурор прийняла постанову про продовження строку досудового розслідування до 12 місяців, тобто до 27.02.2022

-15.07.2022 р. повідомлення підозрюваним про нову та змінену підозру

-19.08.2022 постановою прокурора матеріали за підозрою ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 виділені в окреме кримінальне провадження № 52022000000000228

-06.10.2022 відбулось повідомлення стороні захисту про завершення розслідування в кримінальному провадженні № 52022000000000228.

15.5.Проаналізувавши доводи заявленого клопотання, на переконання захисника, у кримінальному провадженні № 12017040000000531 закінчився строк досудового розслідування 23 квітня 2021 року, оскільки строк розслідування продовжувався неуповноваженим суб`єктом - Генеральним прокурором. Після 01 липня 2020 року строк розслідування більше, ніж на 3 місяці мав продовжуватися слідчим суддею.

Як зазначив захисник у своєму клопотанні, продовження строку розслідування прокурорами було передбачено редакцією ст. 294 КПК, яка діяла до 16 березня 2018 року. До цієї дати КПК дійсно передбачав повноваження Генерального прокурора з прийняття рішення про продовження строків розслідування. Проте, станом на 22 листопада 2018 року, законом, який набув чинності 01 липня 2020 року до ст. 294 КПК було внесено зміни, відповідно до яких здійснювався виключно судовий контроль за продовженням строку досудового розслідування.

Так, на переконання захисника, питання про продовження строку розслідування понад 3 місяців у провадженні № 12017040000000531 відносилося до компетенції слідчих суддів, що підтверджується тим, що провадження було об`єднаним кримінальним провадженням, що містило відомості про кримінальні правопорушення, внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року. Починаючи з 01 липня 2020 року строк розслідування у провадженнях понад 3 місяців продовжується виключно слідчими суддями.

Щодо того, що провадження є об`єднаним захисник зазначив, що постановою прокурора від 11 січня 2021 року були об`єднані матеріали проваджень № 12017040000000531 та № 42018100000000448. Водночас, провадження № 42018100000000448 містило виключно епізоди, внесені до ЄРДР 11 травня 2018 року та 18 вересня 2018 року, тобто після запровадження судового контролю за продовженням строків проваджень.

Крім того, детективами НАБ України 27 січня 2021 року розпочаті провадження № 52021000000000040 та № 52021000000000041, які 16 лютого 2021 року були об`єднані з провадженням № 12017040000000531. У цих первинних провадженнях було повідомлено про підозру підозрюваним.

Таким чином, захисник зауважує, що кримінальне провадження № 12017040000000531 станом на 19 квітня 2021 року (дата винесення постанови про продовження строку досудового розслідування Генеральним прокурором) було об`єднаним та містило відомості про кримінальні правопорушення, внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року.

На переконання захисника, у об`єднаних провадженнях мають застосовуватись правила продовження строків досудового розслідування, передбачені після 16 березня 2018 року.

Також захисник зазначив, що після 01 липня 2020 року строк досудового розслідування більше, ніж на 3 місяці продовжується виключно слідчими суддями. Порядок і підстави проведення процесуальної дії і прийняття процесуального рішення визначаються положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а не датою внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. Тобто, підлягає застосуванню та редакція, яка була чинна на момент виникнення правовідносин з продовження строку розслідування. На підтвердження своїх доводів захисник посилається на постанову ОП ККС ВС від 31 жовтня 2022 року.

Враховуючи зазначене, на переконання захисника, строк досудового розслідування у провадженні № 12017040000000531, та, як наслідок, у провадженні № 52022000000000228, закінчився 23 квітня 2021 року, оскільки він не був продовжений уповноваженим суб`єктом - слідчим суддею.

На підставі викладеного, захисник просить закрити кримінальне провадження № 52022000000000228 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

15.6.Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні 14 серпня 2025 року заперечував проти задоволення клопотання. Зазначив, що аналогічне клопотання вже вирішувалось судом.

15.7.Враховуючи, що захисник ОСОБА_20 не брав участі у цьому кримінальному провадженні під час вирішення питань, передбачених у статті 314 КПК України, суд вважав за необхідне розглянути його клопотання по суті. Мотиви з яких виходить суд вирішуючи клопотання.

15.8. Колегія суддів зазначає, що правовий інститут строку досудового розслідування у 2018 році зазнав суттєвих змін у частині законодавчого регулювання його обчислення, продовження та наслідків спливу цього строку, а тому, оцінюючи доводи сторони захисту, вважає за необхідне проаналізувати хронологію цих змін з метою визначення норм права, які підлягають застосуванню у цьому кримінальному провадженні.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

До 15 березня 2018 року включно діяли такі норми КПК України, які регулювали питання продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні:

1) п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України - досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення про підозру;

2) п. 3 ч. 2 ст. 219 КПК України - строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 гл. 24 КПК України, при цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину;

3) п. 3 ч. 2 ст. 294 КПК України - якщо досудове розслідування злочину неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. 3 ч. 2 ст. 219 КПК України, до 12 місяців Генеральним прокурором чи його заступниками;

4) ст. 296 КПК України - задоволення прокурором клопотання про продовження строку досудового розслідування;

5) ст. 297 КПК України - відмова прокурора у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування.

З 16 березня 2018 року Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147) було змінено норми КПК України, якими регулюється питання продовження строку досудового розслідування:

1) п. 2 абз. 3 ч. 1 ст. 219 КПК України - досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення про підозру у вчиненні злочину;

2) п. 3 ч. 2 ст. 219 - строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 гл. 24 КПК України, при цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати 12 місяців із дня повідомлення про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину;

3) ч. 3 ст. 294 КПК України - якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування неможливо закінчити у строк, зазначений в п. 2 абз. 3 ч. 1 ст. 219 КПК України, він може бути продовжений в межах строку, встановленому п. 3 ч. 2 ст. 219 КПК України: до трьох місяців заступником Генерального прокурора; до шести та дванадцяти місяців - слідчим суддею.

Крім того, законодавець впровадив строки досудового розслідування у так званих «фактових провадженнях», тобто таких у яких жодній особі не повідомлялось про підозру.

Крім того, новою редакцією частини 3 статті 219 КПК України передбачалось, що строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки, передбачені цією статтею.

При цьому в п. 4 § 2 Прикінцевих положень Закону № 2147 вказано, що п.п. 11-27, 45 п. 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін.

Варто зауважити, що до підпунктів, яких стосується це застереження, відносяться: п.п. 14 - в якому частини 1,3 ст. 219 КПК України викладені в новій редакції; п.п. 20 - в якому статті 294, 295 КПК України викладені в новій редакції; п.п. 21 - яким виключено статті 296, 297 КПК України; п.п. 22 - яким доповнено гл. 24 ст. 296-1 КПК України.

З викладеного суд робить висновок, що до справ, відомості про які вносились до ЄРДР після введення в дію цих змін, застосовуються у новій редакції ч. 1 та ч. 3 ст. 219, ст. 294 та ст. 295, а також ст. 297-1 КПК України, яка доповнила главу 24, і не можуть бути застосовані ст. 294 та ст. 295 КПК України, які були виключені.

15.8.1.Аналізуючи наведені у п. 6.1 цієї ухвали зміни у правовому регулюванні обчислення, продовження та наслідків спливу строку досудового розслідування, колегія суддів звертає увагу, що виключення норми з тексту закону не завжди має наслідком автоматичну втрату нею чинності на майбутнє, оскільки в окремих випадках така норма може продовжувати свою дію, зокрема тоді, коли про це прямо зазначено у законі.

У Законі № 2147-VIII законодавець прямо визначив, що до різних кримінальних проваджень повинні застосовуватись різні порядки продовження строку досудового розслідування:

- до кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР до 15 березня 2018 року включно, застосовуються норми, передбачені попередньою редакцією відповідних статей КПК України (редакція 2012 року зі змінами, внесеними Законом № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року);

- до кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР починаючи з 16 березня 2018 року, застосовуються норми у редакції Закону № 2147-VIII.

Отже, законодавець передбачив одночасну дію двох порядків обчислення строків досудового розслідування, кожен з яких передбачений відповідною редакцією норм КПК України та поширюється на окремі категорії кримінальних проваджень.

Враховуючи, що кримінальне провадження № 12017040000000531 (з якого виділено провадження № 52022000000000228) було внесене до ЄРДР 06 березня 2017 року, до нього не застосовуються норми Закону № 2147-VIII щодо обчислення строку досудового розслідування, а отже з цього випливає висновок, що відсутність у тексті КПК України ст. 296 та 297, якими визначалися повноваження прокурора щодо розгляду клопотання слідчого та продовження строку досудового розслідування на момент винесення відповідних постанов, не свідчить про фактичну втрату чинності вказаними статтями стосовно цього кримінального провадження.

15.8.2.Оцінюючи доводи захисників щодо необхідності застосування до цього кримінального провадження змін, внесених Законом № 2147-VIII, колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності є невід`ємним складовим елементом принципу верховенства права, оскільки дозволяє суб`єкту права передбачити наслідки своїх дій.

Цей принцип включає в себе такі складові як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав, законність очікування - право у своїх діях розраховувати на сталість наявного законодавства, а отже незворотність закону й неможливість застосування закону про існування якого відомо не було.

Кардинальна зміна законодавчого підходу до врегулювання правового інституту строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, у яких триває досудове розслідування, вочевидь, створила б для сторони обвинувачення перешкоди для ефективної реалізації своїх функцій та досягнення мети кримінального провадження, передбаченої ст. 2 КПК України. Адже, здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні, плануючи процесуальні заходи в умовах існуючого правового режиму, сторона обвинувачення повинна мати можливість передбачити наслідки своїх дій.

На переконання колегії, збереження для кримінальних проваджень правового порядку, який існував на момент початку досудового розслідування, тобто забезпечення сталості правового регулювання, сприяє досягненню мети кримінального провадження.

15.8.3.Слід зауважити, що збереження дії попередньої редакції норм кримінального процесуального закону при прийнятті нової редакції та, фактично, їх одночасна дія і поширення на окремі категорії кримінальних проваджень не є новелою сучасного кримінального процесуального законодавства. Такий підхід застосувався законодавцем під час прийняття чинного КПК України, Перехідні положення якого передбачали застосування попередньої редакції КПК України 1960 року до певних кримінальних проваджень навіть після набрання чинності Кодексом 2012 року.

Такий підхід цілком відповідає принципу правової визначеності, адже є запорукою впевненості учасників кримінального провадження у правових наслідках своїх дій в умовах динамічних змін процесуального законодавства.

15.8.4.Колегія суддів також вважає за необхідне акцентувати увагу на особливостях темпоральної дії процесуального закону. На відміну від кримінального матеріального закону, кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2015 року № 5-205кс15, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 937/2480/20.

Отже, доводи щодо необхідності застосування норм в редакції Закону № 2147-VIII є безпідставними.

15.8.5.Разом із тим, кримінальне провадження, яке перебуває на розгляді, було об`єднано кримінальними провадженнями, внесеними до ЄРДР і після 16 березня 2018 року. Отже постає питання щодо можливості застосування змін, внесених Законом № 2147-VIII, до тих кримінальних проваджень, у яких було об`єднано кримінальні провадження, внесені до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.

15.8.6.У цьому випадку кримінальні провадження з різним правовим режимом щодо строку досудового розслідування об`єднуються в одне ціле, що, вочевидь, вимагає з`ясування, який порядок має застосовуватися до об`єднаного кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний закон у випадку, коли декілька кримінальних проваджень мають спільні складові елементи (кримінальні правопорушення чи особу, яка підозрюється у їх вчиненні), передбачає можливість їх об`єднання в одне кримінальне провадження (ч. 1 ст. 217 КПК України).

У цьому випадку об`єднане кримінальне провадження процесуально стає єдиним цілісним кримінальним провадженням, яке має свій номер, дату початку, визначених слідчих та процесуальних керівників та, відповідно, свій єдиний порядок обчислення строку досудового розслідування. Законодавець не передбачив жодних процесуальних можливостей розглядати його як сукупність складових елементів, які можуть мати окремі, відмінні від об`єднаного провадження, процесуальні ознаки та реквізити.

При об`єднанні матеріалів досудових розслідувань (частина перша статті 217 КПК України), об`єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження (Положення про порядок ведення ЄРДР № 139 та № 298).

Слід зазначити, що аналогічним чином відбувається виділення матеріалів в окреме провадження на стадії судового провадження (частина 1 статті 334 КПК). Тобто на стадії досудового розслідування та на стадії судового провадження встановлено єдиний алгоритм виділення матеріалів кримінального провадження.

Із врахуванням вищенаведеного, якщо у виділеному кримінальному провадженні розслідуються кримінальні правопорушення, відомості про які внесені як до, так і після 16 березня 2018 року, то правовий режим в такому провадженні є єдиним і визначається датою внесення до ЄРДР відомостей про провадження, з якого було виділено матеріали (за порядком обліку в ЄРДР).

Факти кримінальних правопорушень, за якими було пред`явлено обвинувачення у кримінальному провадженні № 52022000000000228, були виявлені у різних кримінальних провадженнях, а їх об`єднання в ході досудового розслідування здійснювалося на виконання вимог КПК та Положення про порядок ведення ЄРДР.

15.8.7.Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлюючи винятки для застосування Закону № 2147-VIII, а саме незастосування його норм до окремої категорії кримінальних проваджень, законодавець не врегулював особливості його застосування у випадку об`єднання кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року № 536/2475/14-к, при тлумаченні норм права суд має застосовувати також цільове (телеологічне) тлумачення, адже воно дозволяє встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві.

Колегія суддів виходить з мети встановлених законодавцем застережень щодо застосування норм Закону № 2147-VIII (п. 6.1. цієї ухвали). Ці застереження покликані забезпечити підвищення стандартів додержання прав підозрюваного шляхом запровадження судового контролю в сфері продовження строку досудового розслідування з одночасним збереженням сталості правового режиму та дотримання принципу правової визначеності.

Об`єднання кримінальних проваджень є важливим правовим інститутом, який забезпечує можливість всебічного та повного досудового розслідування багатоепізодних чи багатосуб`єктних кримінальних правопорушень. Використання цього інституту стороною обвинувачення не може змінювати правовий режим продовження строку досудового розслідування, адже виконання вимог ст. 214 КПК України в частині реєстрації відомостей про виявлені кримінальні правопорушення у ЄРДР з наступним їх об`єднанням з первинним кримінальним провадженням не змінює ані дати початку досудового розслідування, ані інших його ознак.

15.8.8.Оцінюючи доводи сторони захисту в частині застосування у цьому кримінальному провадженні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19, колегія суддів виходить із наведених у п. 6.1. норм, що регламентують загальний порядок їх застосування.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування аналогічного підходу у цьому кримінальному провадженні, оскільки:

- по-перше, ці висновки фактично передбачають зміну порядку продовження строку досудового розслідування кримінальних проваджень, яка відбувається постфактум, тобто сторона обвинувачення, керуючись у своїх діях чинним на той час кримінальним процесуальним законом та суворо дотримуючись його букви, не передбачала та не могла передбачити, що згодом її дії можуть бути розцінені як незаконні, адже сфера застосування Закону № 2147-VIII була чітко та однозначно регламентована законодавцем;

- по-друге, така зміна не узгоджується з такими завданнями кримінального провадження, як «захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень», а також «забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини» (ст. 2 КПК України), адже може призвести до закриття широкого кола кримінальних проваджень з причин, які не залежали ані від поведінки сторони обвинувачення, ані від фактичних обставин, ані від волі законодавця.

Колегія суддів має сумніви у тому, що законодавець мав на меті унеможливлення здійснення стороною обвинувачення покладених на неї функцій у певній категорії кримінальних проваджень та зведення нанівець зусиль органів досудового розслідування.

15.8.9.Водночас, на переконання колегії суддів, такий підхід не має автоматично поширюватися на всі без виключення випадки об`єднання кримінальних проваджень, адже він не здатен у повному обсязі гарантувати захист від можливих зловживань стороною обвинувачення своїми процесуальними правами. Враховуючи, що відповідно до ст. 217 КПК України рішення про об`єднання кримінальних проваджень належить до виключних дискреційних повноважень прокурора та не підлягає оскарженню, такий підхід може давати можливість прокурору штучно змінювати правовий режим кримінального провадження, внесеного до ЄРДР після 16 березня 2018 року, шляхом його безпідставного об`єднання з іншим, внесеним раніше.

А тому, під час визначення порядку, який має застосовуватися до об`єднаного кримінального провадження, необхідно встановлювати зв`язок кримінальних проваджень та відсутність ознак штучного характеру такого об`єднання.

Оцінюючи зв`язок кримінальних проваджень, які згодом були об`єднані у кримінальне провадження № 12017040000000531, колегія суддів дійшла наступних висновків.

15.8.10.Судом на підставі досліджених матеріалів встановлено, що 06 березня 2017 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12017040000000531 з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 364-1 «Службові особи ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке є юридичною особою, зловживаючи повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, діючи всупереч інтересам вказаного товариства, не маючи законних фінансових підстав, уклали додаткову угоду № 498 від 02 грудня 2016 року до договору про розрахунок коштів № С3/198 від 29 грудня 2005 року, згідно якої договір доповнено п.1.2 «За користування коштами, розміщеними клієнтом на депозитному рахунку, банк одноразово сплачує винагороду. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється банком у валюті в дату повернення вкладу або іншу дату, яку сторони узгоджують укладаючи угоди до цього договору» та 16 грудня 2016 року безпідставно перерахували згідно угоди грошові кошти у вигляді начислення індексації на рахунок ПрАТ СК « ІНФОРМАЦІЯ_4 » гроші, внаслідок чого ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » спричинено тяжкі наслідки, як більш ніж у двісті разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян».

16 березня 2017 року розпочато розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000801 за ч. 5 ст. 191 КК за фактом розтрати посадовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майна банку шляхом проведення операцій з пов`язаними особами.

У цей же день розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 42017000000000802 за ч. 2 ст. 364 КК за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » шляхом видачі на невигідних умовах кредитів юридичним особам, що мають ознаки фіктивності.

22 березня 2017 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000876 за ч. 5 ст. 191 КК за фактом розтрати коштів банку шляхом здійснення операцій з пов`язаними особами - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » та «Ключове рішення».

13 квітня 2017 року кримінальні провадження № 42017000000000801, № 42017000000000802 та № 42017000000000876 об`єднано з провадженням № 42014000000001261. Об`єднаному провадженню присвоєно номер останнього.

13 червня 2017 року з кримінального провадження № 42014000000001261 виділено матеріали щодо посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3, які розтратили майно банку шляхом проведення операцій з пов`язаними особами. Виділено провадженню присвоєно номер 42017000000001897.

Також виділено матеріали по епізоду розтрати коштів банку шляхом здійснення операцій з пов`язаними з особами - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » та «Ключове рішення». Виділеному провадженню присвоєно номер 42017000000001898.

06 липня 2017 року провадження № 42017000000001897 та № 42017000000001898 об`єднані в одне провадження, якому присвоєно номер першого.

24 липня 2017 року матеріали кримінальних проваджень № 12017040000000531 та № 42017000000001897 об`єднані в одне провадження, якому присвоєно номер першого.

11 травня 2018 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018100000000448 за ч. 5 ст. 191 та № 42018010000000450 за ч. 2 ст. 205 КК за фактом привласнення майна ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Провадження об`єднані і присвоєно номер першого.

18 вересня 2018 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018100000000870 за фактом розтрати службовими особами ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майна банку в особливо великих розмірах на користь ІНФОРМАЦІЯ_16 .

21 жовтня 2020 року об`єднано кримінальні провадження № 42018100000000448 та № 42018100000000870. Об`єднаному провадженню присвоєно номер першого.

11 січня 2021 року провадження № 12017040000000531 та № 42018100000000448 об`єднанні. Об`єднаному провадженню присвоєно номер першого.

27 січня 2021 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000040 за фактом підробки протоколу кредитного комітету ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 15 січня 2014 року.

У цей же день розпочато розслідування у кримінальному провадженні № 52021000000000041 за фактом підробки протоколу кредитного комітету ПАТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 16 грудня 2016 року, що спричинило банку тяжкі наслідки у вигляді виплати винагороди ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

16 лютого 2021 року провадження № 12017040000000531, № 52021000000000040 та № 52021000000000041 об`єднані в одне, якому присвоєно номер першого.

22 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12017040000000531 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.

Цього ж дня, повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 та 2 ст. 366 КК та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.

15 липня 2022 року повідомлення підозрюваним про нову та змінену підозру.

19 серпня 2022 року постановою прокурора матеріали за підозрою ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 виділені в окреме провадження № 52022000000000228.

15.8.11.Таким чином, у кримінальному провадженні № 12017040000000531 від 06 березня 2017 року були об`єднані матеріали досудових розслідувань кримінальних проваджень, відомості про які були внесені як до 16 березня 2018 року, так і після зазначеної дати.

Дослідивши витяг із ЄРДР у кримінальному провадженні № 12017040000000531, колегія суддів встановила, що він містить відомості про кримінальне провадження із описом обставин, які були відомі стороні обвинувачення на час їх внесення. Наведені в обвинувальному акті обставини інкримінованої злочинної діяльності мали місце у різний період часу. Відомості про наступні кримінальні провадження містять також детальний та конкретизований опис цих та додаткових обставин, які були встановлені в ході досудового розслідування.

Тобто судом встановлено, що відомості про кримінальні правопорушення (внесених до ЄРДР після 16 березня 2018 року), були виявлені окремо, але всі схожі між собою фактичними обставинами. У сукупності ці відомості кореспондують обставинам вчинення кримінальних правопорушень, викладеним у обвинувальному акті.

За таких обставин, зв`язок первинного та наступних кримінальних проваджень не викликає сумніву, адже вони стосуються одних і тих самих обставин, які пов`язані як суб`єктним складом, так і часовим проміжком. Викладене свідчить про відсутність ознак безпідставного об`єднання кримінальних проваджень з метою штучної зміни їх правового режиму.

15.9.Під час розгляду цього клопотання, суд врахував такі правові позиції Верховного Суду.

15.9.1.Так, за висновком ОП ККС ВС: (1) пункт 10 застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, тобто поширюється на кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР з 16.03.2018, і не поширюється на кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені в ЄРДР до вказаної дати; (2) пункт 4 § 2 є спеціальною нормою щодо статті 5 КПК і, відповідно, у спеціально визначеній ним ситуації перевага має надаватися йому, а не загальній нормі статті 5 КПК. Норма пункту 4 § 2 є складовою кримінального процесуального законодавства України, яку слід застосувати з тією особливістю, яка нею прямо визначена (постанова ОП ККС ВС від 11.09.2023 у справі № 711/8244/18).

15.9.2.У кримінальному провадженні, у якому відомості про кримінальні правопорушення внесені до ЄРДР як до введення в дію положень, вказаних у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII (у тому числі й п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК), так і після набрання чинності вказаними нормами, ні подальше об`єднання цих кримінальних проваджень, ні зміна правової кваліфікації у кримінальному провадженні жодним чином не впливають на імперативний характер вказівки у примітці до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК про дію приписів цього пункту лише щодо справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін, тобто з 16 березня 2018 року. А тому закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК щодо кримінальних правопорушень, відомості по яких внесено до ЄРДР до введення в дію положень, вказаних у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII, суперечить імперативним приписам примітки до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (постанова ККС ВС від 10.10.2023 у справі № 753/10155/22).

15.9.3. Правило пункту 4 § 2 є особливим випадком застосування загального правила статті 5 КПК, який визначає ознаку, за якою застосовується різний правовий режим, притаманний будь-якій зміні законодавства: момент внесення відомостей про правопорушення до ЄРДР. Таке уточнення ознаки, за якою застосовується стаття 5 КПК, не може вважатися дискримінаційним. Очевидно, що проспективне або ретроспективне застосування процесуального правила не має нічого спільного з дискримінацією за «захищеними» ознаками (ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), віку, інвалідності, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання (стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції, стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»)). У даному випадку різний правовий режим застосування Пункту 10 не залежить від будь-яких ознак осіб, а залежить лише від певних фактів кримінального провадження. Тому поширювати на це питання тему дискримінації є неправомірним (постанова ККС ВС від 11.04.2023 у справі № 201/3571/20).

15.9.4.Початок досудового розслідування щодо інкримінованого злочину збігається з моментом внесення відомостей, які можуть свідчити про цей злочин, до ЄРДР (частини 1 та 2 статті 214 КПК). Якщо відомості про конкретне кримінальне правопорушення були внесені в ЄРДР до набрання чинності пунктом 10 (до 16.03.2018), то положення цього пункту не можуть застосовуватися до кримінального провадження, у межах якого здійснюється досудове розслідування. Об`єднання або виділення матеріалів кримінального провадження не впливає на визначення початку досудового розслідування (постанова ККС ВС від 11.04.2023 у справі № 201/3571/20).

15.9.5.Отже, висновок, про те, що на кримінальне провадження № 52022000000000228 від 19 серпня 2022 року поширюється правовий режим згідно Закону № 2147-VIII є помилковими, оскільки воно було виділене з кримінального провадження № 12017040000000531, яке було внесено до набрання чинності змінами до кримінального процесуального закону.

Крім того, при виділенні з кримінального провадження матеріалів щодо окремої особи у випадку вчинення кримінального правопорушення групою осіб (усіма її членами) відомості про правопорушення у Реєстрі обліковуються шляхом застосування функції «Виділення правопорушника». Новоствореному кримінальному провадженню автоматично присвоюється новий номер, а ознака правопорушення «врахувати» (використовується для статистичних цілей) заповнюється значенням «виділено». (пункт 11 глави 4 розділу ІІ Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України № 298 від 30 червня року, чинного станом на 19 серпня 2022 року). Із врахуванням вищенаведеного, якщо у виділеному кримінальному провадженні розслідуються кримінальні правопорушення, відомості про які внесені як до, так і після 15 березня 2018 року, то правовий режим в такому провадженні є єдиним і визначається датою внесення до ЄРДР відомостей про провадження, з якого було виділено матеріали (за порядком обліку в ЄРДР).

15.9.6.Для вирішення питання про застування пункту 10 слід виходити з суті розпочатого кримінального провадження та часу внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким особа притягується до кримінальної відповідальності у справі (постанова ККС ВС від 28.11.2023 у справі №641/6379/18). Аналогічний підхід застосував ККС ВС у постанові від 12.05.2021 у справі № 243/14924/19.

15.9.7.Отже, продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017040000000531 Генеральним прокурором відповідало умовам, які були визначені розд. 4 Прикінцевих положень та розд. 6 Прикінцевих положень Закону України № 2147-VIII, оскільки такі рішення приймались у справі, у якій відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР до введення в дію таких змін та це входило до їх повноважень, тобто було здійснено уповноваженими суб`єктами в межах строків, визначених КПК України.

15.10.Крім того, 01 січня 2024 року та станом на момент розгляду клопотання набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури», відповідно до якого ч. 1 ст. 219 КПК України викладено у новій редакції, та визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження та виключено ч. 8 ст. 615 КПК України, згідно якої була наявна прив`язка обрахування строку досудового розслідування до вручення підозри у кримінальному провадженні.

Пунктом 20-8 розділу XI «Перехідні положення» визначено, що положення ч. 1 ст. 219 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КПК України та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 3 ст. 1 КПК України).

Відтак вимоги Закону України № 3509-IX від 08 грудня 2023 року є складовою кримінального процесуального законодавства України, які слід застосувати з тією особливістю, які прямо ним визначені.

Закон №3509-IX від 08 грудня 2023 року є обов`язковим для виконання, та має застосовується як такий, який був прийнятий пізніше та з урахуванням ст. 5 КПК України діє на момент прийняття процесуального рішення. Станом на момент розгляд клопотання, пункт 20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України діє та не визнаний за рішенням Конституційного Суду України неконституційним, а тому підстави для його не застосування відсутні.

15.11.Також однією із підстав для закриття кримінального провадження захисники зазначали необхідність застосування положень КПК України із врахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617 від 22 листопада 2018 року, які набрали чинності з 01 липня 2020 року.

15.11.1. Аргументуючи складення обвинувального акта поза строком досудового розслідування, сторона захисту посилалась на частину 3 статті 294 КПК України в редакції Закону № 2617, яка передбачає, що, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 4 ч. 3 ст. 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 ч. 4 ст. 219 цього Кодексу: до трьох місяців - керівником окружної прокуратури, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступником Генерального прокурора; до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками.

15.11.2.Таким чином, з набранням чинності Законом № 2617, який діє з 01 липня 2020 року, в частині врегулювання порядку продовження строків досудового розслідування злочинів набула чинності нова редакція ч. 3 ст. 294 КПК України, відмінна від положень процесуального закону в редакції Закону № 2147 від 03 жовтня 2017 року, який діяв з 16 березня 2018 року до 01 липня 2020 року. При цьому, жодних обмежень щодо порядку застосування положень Закон № 2617 не містить.

15.11.3.На переконання захисника, комплексний аналіз введених змін свідчить про необхідність застосування положень щодо продовження строків досудового розслідування слідчим суддею в об`єднаних провадженнях у межах повноважень, визначених положеннями як Закону № 2147, так і Закону № 2617.

15.11.4.Як вже зазначав суд, внесені Законом № 2147-VIII зміни, зокрема до ст. 294 КПК України, підлягали застосовуванню виключно до справ по яким відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань з 16 березня 2018 року.

15.11.5.01 липня 2020 року набули чинності зміни до ст. 294 КПК України, які внесені Законом № 2617.

Нова редакція ст. 294 КПК України, порівняно із редакцією Закону № 2147, не зазнала суттєвих змін, крім складу суб`єктів продовження строку досудового розслідування до трьох місяців. Вона не стосувалась суб`єктів продовження строку досудового розслідування до шести та дванадцяти місяців.

Більше того, з набранням чинності Законом № 2617, пункт 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147 залишився чинним, а отже положення ст. 294 КПК України щодо продовження строків досудового розслідування прокурором застосовуються до кримінальних проваджень, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань до 16 березня 2018 року.

15.11.6.Складність обрання відповідної редакції ст. 294 КПК України для визначення порядку продовження строку досудового розслідування виникає тільки у випадку об`єднання кількох кримінальних проваджень, у частині яких відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до 15 березня 2018 року (включно), а в іншій частині - з 16 березня 2018 року.

15.11.7.Кримінальне провадження, яке перебуває на розгляді, було об`єднано з іншими, внесеними до ЄРДР як до, так і після 16 березня 2018 року. Отже, у цій справі кримінальні провадження з різним правовим режимом щодо строку досудового розслідування були об`єднані в одне ціле.

Для суду є очевидним, що після об`єднання досудових розслідувань у одне кримінальне провадження, всі вони мають єдиний (загальний) строк досудового розслідування, який у випадку необхідності повинен продовжуватись у єдиному порядку.

Отже, колегія суддів вважає, що попри внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення під час дії різних редакцій ст. 294 КПК України, після об`єднання цих проваджень у них повинен бути єдиний (загальний) строк досудового розслідування, продовження якого повинно було відбуватись внаслідок прийняття єдиного процесуального рішення.

15.11.8.Як вже зазначалось про нову редакцію ст. 294 КПК України, яка набрала чинності 16 березня 2018, законодавець передбачив застереження щодо її дії у часі, визначивши можливість застосування лише щодо тих кримінальних правопорушень, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань з 16 березня 2018 року, вказане застереження продовжило свою дію й після набрання чинності Законом № 2617.

На дату прийняття Генеральним прокурором України рішень про продовження строку досудового розслідування були чинними положення ч. 7 ст. 217 КПК України, згідно з якими днем початку досудового розслідування у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, є день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше. Однак, зазначена норма застосовувалась до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення були внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань з 16 березня 2018 року.

Згідно із ч. 6 ст. 219 КПК України, в редакції Закону № 1950-VIII, загальний строк досудового розслідування при об`єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому статтею 217 цього Кодексу, визначається: 1) у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим; 2) у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною другою цієї статті.

У даному кримінальному провадженні досудове розслідування здійснювалось в один проміжок часу, у зв`язку з чим загальний строк досудового розслідування при їх об`єднанні має визначатися шляхом поглинання меншого строку більшим.

При цьому не можна між собою протиставляти «дату початку досудового розслідування» та «дату внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення». Адже такий підхід суперечить положенням частини 1 та 2 статті 214 КПК України, відповідно до якої досудове розслідування розпочинається з моменту внесення до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Виходячи з буквального тлумачення тексту цієї статті, момент початку досудового розслідування щодо певного злочину співпадає з моментом внесення до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про цей злочин. Відомості, що стосуються розслідування, у тому числі інформація про об`єднання або виділення матеріалів кримінального провадження не змінюють дату внесення до ЄРДР відомостей про це кримінальне правопорушення (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 201/3571/20).

Таким чином, датою початку досудового розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні № 12017040000000531 є 06 березня 2017 року.

15.12.Враховуючи, що відомості про це кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань до 16 березня 2018 року, з урахуванням чинності «Прикінцевих положень» Закону № 2147 до нього не може бути застосована редакція Закону № 2617, яка передбачала продовження строку досудового розслідування слідчим суддею.

15.13.Таким чином, підстави для закриття даного кримінального провадження, визначені пунктом 10 частини 1 статті 284 КПК відсутні, відтак у задоволенні клопотань захисника про закриття кримінального провадження № 52022000000000228 слід відмовити.

16.Клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально у складі трьох суддів.

Законом України від 24 квітня 2024 року № 3655-IX внесено зміни до ст. 31 КПК України.

Цим законом виключено частину дванадцяту статті 31, якою було передбачено, що кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді здійснюється в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох суддів.

Абзац перший частини другої статті 31 замінено трьома новими абзацами такого змісту: кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо:

1) злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років;

2) злочинів, у вчиненні яких обвинувачується Президент України, повноваження якого припинено, народний депутат України, Прем`єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Голова Служби безпеки України, Директор Державного бюро розслідувань, Директор Національного антикорупційного бюро України, Голова ІНФОРМАЦІЯ_17, Голова ІНФОРМАЦІЯ_18, Голова ІНФОРМАЦІЯ_1, Голова ІНФОРМАЦІЯ_19, Голова ІНФОРМАЦІЯ_20, Голова ІНФОРМАЦІЯ_21 з прав людини, Голова та судді ІНФОРМАЦІЯ_22, Голова Верховного Суду, голови вищих спеціалізованих судів, Голова Вищої ради правосуддя.

Цей Закон набрав чинності 16 травня 2024 року.

Так, під час підготовчого судового засідання обвинувачена ОСОБА_9 заявила клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом. У кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України. Санкції ч. 5 ст. 191 191 та ч. 3 ст. 209 КК України передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років.

У зв`язку з цим, суд доходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, а судовий розгляд у кримінальному провадженні № 52022000000000228 слід проводити колегіально у складі трьох суддів.

17.Дослідивши обвинувальний акт суд вважає за можливе призначити справу до судового розгляду, оскільки перешкоди для її призначення, передбачені пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.

17.1.Пунктом 5 частини 3 статті 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта. Відповідно до частини 1 статті 316 КПК України після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.

17.2.Відтак, суд підготовку до судового розгляду вважає завершеною і призначає судовий розгляд кримінального провадження за № 52022000000000228 у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

18.Колегія зазначає, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ЄСПЛ (п. 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Розглядаючи клопотання, суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторони захисту.

Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 201, 314-316 КПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Клопотання захисниці ОСОБА_19 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 366 КК України у кримінальному провадженні № 52022000000000228, залишити без задоволення.

2.Клопотання захисника ОСОБА_14 про повернення цивільного позову у кримінальному провадженні № 52022000000000228, залишити без задоволення.

3.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 02 квітня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_9, про скасування арешту майна, задовольнити.

3.1.Арешт майна, накладений ухвалою ОСОБА_35 від 12 листопада 2020 року, на мобільний телефон Apple Iphone A2111, IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, серійний номер НОМЕР_3, скасувати.

3.2.Арешт майна, накладений ухвалою ОСОБА_35 від 13 листопада 2020 року, на мобільний телефон Apple Iphone A1586, IMEI 1: НОМЕР_4, серійний номер НОМЕР_5, скасувати.

4.Клопотання захисника ОСОБА_16, подане в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна, залишити без задоволення.

5.Клопотання захисника ОСОБА_13, подане в інтересах ОСОБА_9, про витребування речей і документів, залишити без задоволення.

6.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_9, про скасування арешту майна, залишити без задоволення.

7.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про скасування арешту майна, залишити без задоволення.

8.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про скасування арешту майна, задовольнити.

8.1.Арешт майна, накладений ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05 березня 2021 року в справі № 991/1458/21, на моноблок Apple серійний номер Serial No C02L402JF8J5, скасувати.

9.Клопотання захисника ОСОБА_13 від 12 червня 2025 року, подане в інтересах ОСОБА_8, про зміну запобіжного заходу, залишити без задоволення.

10.Клопотання захисника ОСОБА_19, подане в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, залишити без задоволення.

11.Клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6596/20, залишити без задоволення.

12.Клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/6671/20, залишити без задоволення.

13.Клопотання захисника ОСОБА_17, подане в інтересах ОСОБА_7, про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме судової справи № 991/8232/20, залишити без задоволення.

14.Клопотання захисника ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження залишити без задоволення.

15.Клопотання обвинуваченої ОСОБА_9 про розгляд кримінального провадження колегіально у складі трьох суддів задовольнити.

16.Призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні № 52022000000000228, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 серпня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, в залі № 10 Вищого антикорупційного суду за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41, о 10 годині 30 хвилин 25 вересня 2025 року.

17.Судовий розгляд проводити колегіально у складі трьох суддів у відкритому судовому засіданні.

18.У судове засідання викликати прокурора, представника потерпілого, обвинувачених та їх захисників.

19.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді ОСОБА_36

ОСОБА_37

ОСОБА_38

Пошук

Документ № 129979769