Коли ми чуємо про топкорупційні справи, то часто побутує думка, що суди тягнуться роками, а винним завжди вдається уникнути відповідальності. Та це не завжди так, адже сьогодні активно розвивається та застосовується інститут угод у корупційних справах, завдяки якому вироки виносяться швидше, корупціонери отримують покарання, потерпілий — компенсацію, а слідство — цінну інформацію про інших злочинців.
Однак що це за угоди? Хто їх може укласти та затвердити? А, головне, чи є угоди відкупом від відповідальності? Розповімо нижче.
Що таке угода про визнання винуватості та в чому її особливість?
Угода про визнання винуватості є письмовою домовленістю обвинуваченого чи підозрюваного з прокурором, якою він визнає свою вину, а натомість отримує більш м’яке покарання.
При цьому після покращення у листопаді 2024 року інституту угод у корупційних справах для укладення угоди, крім визнання вини, особа обов’язково повинна разом з визнанням вини відшкодувати шкоду та викрити співучасників (за їх наявності), а до основного покарання їй можуть додати ще й конфіскацію майна та штраф розміром до 204 млн грн (12 млн неоподаткованих мінімумів доходів громадян).
І так, наприклад, у резонансній справі аеропорту Одеса було відшкодовано 150 млн грн та повернуто у комунальну власність 2,5 тис. одиниць майна аеропорту, а на деяких фігурантів наклали штрафи по 100 та 200 млн грн.
Завдяки цим же оновленням законодавства про угоди фігуранти справи отримали можливість відбувати позбавлення волі реально, хоч і зі скороченим строком. Так трапилось у справі експрокурора Генпрокуратури, який, іронічно, був звинувачений в отриманні хабаря за укладення угоди з умовним строком, попри це відбуде реально 1 рік позбавленні волі.
Як угода стає вироком?
Ініціювати угоду можуть обидві сторони: як захист, так і обвинувачення. Та сама по собі угода не є вироком. Адже, щоб погоджені сторонами умови в угоді набрали чинності, її повинен затвердити суд, у корупційних справах — це ВАКС.
Важливо, що не кожна угода може бути затверджена. Несправедливо виглядатиме ситуація, наприклад, коли за умовами угоди обвинувачений у зловживанні на 15 млн грн отримає мінімальний штраф у розмірі 17000 грн, навіть не компенсувавши жодної шкоди. З цих підстав ВАКС відмовив у затвердженні угоди обвинуваченому екскерівнику Державної інноваційної фінансово-кредитної установи.
Тож перед тим, як затвердити угоду, суд обов’язково перевіряє, чи відповідають її умови суспільному інтересу, тобто балансу між м’якшим покаранням для обвинуваченого та запитом суспільства отримати від нього щось на заміну цьому пом’якшенню.
Чи є угоди відкупом від в’язниці?
Ні! Теза, що угоди про визнання винуватості є відкупом від покарання загалом неправдива, і лише у поганих руках цей інструмент досягнення справедливості може перетворитися на інструмент уникнення покарання.
Угоди зі слідством (як їх ще називають) є однією з найкращих міжнародних практик, яка розвинулася ще задовго до запровадження її в Україні.
На сьогодні майже 45% вироків ВАКС виносить на підставі угод, що скорочує час розгляду справ з років до лічених днів, а також економить ресурси держави на тривале та кропітке доведення поза розумним сумнівом вини фігуранта. Від цього ефективність правосуддя лише зростає, особливо у корупційних справах, які вирізняються своєю складністю.
Засуджені ж на підставі угоди не уникають відповідальності, оскільки ризикують опинитися за ґратами за найменший новий проступок, позбавляються можливості надалі зловживати на посадах, віддають отримані неправомірно блага та викривають «великих риб». Останнє чудово ілюструє угода з адвокатом-пособником обвинуваченого у хабарництві ексголови Верховного суду. За нею він надасть викривальні покази проти топсудді.
Звісно, законодавство та практика застосування угод не у всіх випадках виглядають вдалими. Ефективність цього інструменту зросте, якщо суди ретельніше перевірятимуть, наскільки справедливим є розмір відшкодування, а парламент запровадить обов’язковість спеціальної конфіскації в угодах, за наявності на те підстав.
І попри це угоди залишаються достатньо ефективним інструментом правосуддя, який робить його не лише справедливим, а й взаємовигідним.